Gloss.ua начинает новую рубрику о переезде в другую страну "Ожидание – реальность". Украинцы, которые живут за границей, будут рассказывать нам о своем ПМЖ-опыте честно и без приукрашиваний: как стереотипы о стране и их личные ожидания совпали или не совпали с реальным положением вещей.
Для первого выпуска мы попросили поделиться с нами житейскими выводами 27-летнюю Олю Гамолю, которая в 2015 году выиграла Green Card и уже год живет в Чикаго. Оля родом из города Ровно, до переезда в США жила в Киеве. Сейчас работает в отделе финансов в медицинском центре и ведет свой блог в Instagram. Публикуем ее рассказ от первого лица.
Я з першого разу виграла Грін карту, забрала свою українську кицьку і переїхала в Штати минулого року. Варто зазначити, що до переїзду в Штатах я не була ніколи, тому і всі мої очікування базувались переважно на стереотипах з американських комедій, на яких ми всі виросли. Моє життя тут – це бездонний колодязь історій в стилі "Ожиданіє – реальність". Спробую систематизувати по пунктам.
1. Неодноразово отримувала питання, чи оплачує США переліт, житло і який грошовий грант для переможців лотереї Green Card. На жаль, в аеропорту тебе не чекає супер дядька з чемоданом долларів. Сам виграш – це вже космічне щастя: багато людей, які живуть і працюють в Америці нелегально, готові заплатити не один десяток тичяч доларів за будь-які махінації, аби легалізуватись і мати документи. І Айфони тут теж не роздають.
2. Я, наївне дитя, чекала одразу за порогом аеропорта skyscrapers view на даунтаун. В реальності більшість Америки (ну я поки лиш 7 штатів бачила, але все ж) – це приміські поселення, або, як тут кажуть, саберби. Житло в самому даунтаун дуже дороге і обмежене по квадратурі, тому люди їдуть подалі. Наприклад, українська діаспора віддає перевагу тихим нейборхудам, де можна придбати будинок і ростити дітей. Відповідно, там буде менше темношкірих, мексиканців, і так далі, тому і рівень безпеки вищий.
Я живу, наприклад, ще в території міста Чикаго в дуже маленькій студіо, де ліжко вже в дверях. Інколи це дивує наших, але дуже вже мені хотілось жити біля озера, та і хотілось щоб в документах було написано, що я саме в Чикаго, а не в селищі поблизу.
3. Наступний прикол – це житло. Пам'ятаю, приїхала я зелена, знайомі розказували про варіанти підвального житла у поляків та українці. Це дуже популярна тут схема: сім'я купує будинок і бере новоприбувших імігрантів-жильців в basement. Я тоді не розуміла, чому доступні лише такі опції. Душенька мріяла про вид на озеро і так далі. Для порівняння, за підвал хотіли 600 доларів, а студіо біля озера можна було взяти за 750-800 доларів.
На своєму досвіді я дізналась, що навіть якщо в тебе є гроші, квартиру тобі не здадуть, бо в тебе немає кредитної історії. Є такий загальний показник твоєї фінансової відповідальності FICO score: він стартує з відмітки 300 і може вирости до 850. Якщо він в тебе вище 700, всі хочуть дати тобі кредитки на максимальні ліміти, самі круті апартаменти і найнижчі відсотки на іпотеку. На той момент за три дні в Штатах моя кредитна історія ще навіть не почалась.
Коли я переїхала в березні на свою студіо, деякі мене запитували, чи я купила студіо: це ж Америка і нульові кредити. А в реальності я молилась, аби з моєю 6-місячною історією мені хоча б оренду дали. В банках тут теж не дурні люди сидять, і ніхто не роздає гроші направо і наліво.
4. Мова – це окрема історія. Я маю диплом іноземної філології, і, хоч мої знання німецької і французької згинули, як тільки я вийшла з університету, то в своїй англійській я була впевнена на всі сто відсотків… До першого діалогу з темношкірим водієм автобуса. Таращилась я, як баран на нові ворота, бо то була не англійська. Всі мої скіли Present Perfect/Past Perfect Continuous лопнули, як мильна булька, через сленг і стиль мовлення.
Особливе горе у мене було з індусами і темношкірими. Коли працювала на ресепшені, пам'ятаю один телефоний дзвінок: темношкіра жінка вирішила мене погнобити. Я разів п'ять ввічливо перепитувала, що вона хоче, і просила її, щоб говорила повільніше, а у відповідь отримала щось в стилі "понаєхало тут". Я її перевела на мою колегу, а сама побігла всплакнути в туалеті. З американцям проблем немає, бо у них зрозуміле вимовлення, а з темношкірими я і досі не дружу. Я їх вже розумію, але їхній стиль та інтонації вселяють у мене страх. Жартую, але з долею правди.
5. Ще в Україні я знала, що медицина тут дорога, тому впакувала в чемодан велику аптечку контрабанди з нашими "Стрепсілсами" і таким іншим. Я знала, що тут все на страховках, і це щастя, якщо вона в тебе є. Коли я почала працювати в медцентрі, я вперше почула, що страховки теж бувають різні.
Наприклад, соціальні страховки Obamacare не хоче приймати більшість лікарів, або таких пацієнтів записують на пізніше. Бюрократія в усій красі: тобі телефонує пацієнт, а ти питаєш, яка в нього страховка. Якщо self pay (сплачує самостійно – прим. ред.), то пишеш його прям на сьогодні, бо це живі гроші. Якщо приватна страховка, то маєш записати на сьогодні-завтра, а якщо страховка простіша, то найближча дата – це наступний місяць. Я трохи перебільшую, але це основний принцип. Плюс, часто бувають випадки, що вартість лікування з страховкою навіть дорожча, ніж людина заплатила б з кишені. А все тому, що вартість однієї процедури відрізняється залежно від полісу страхування.
6. Штати асоціювались в мене з "Макдональдз" і 200-кілограмовими людьми. Не заперечую, тут Кола солодша, більшість страв жирніша, і місцеві шаленіють від смаженого бекону, однак тут дуже багато фітоняш, які тримають себе у формі. Я живу біля озера і часом бачу толкучку в парках: всі бігають, плавають, катаються на велосипедах, мені немає, де пройти зі своїм жирним морозивом. Є і товсті люди, але це переважно бідніші шари населення, які харчуються в фастфудах.
Окремо варто зауважити істерію на organic: тут це слово всюди. Органічне все – від молока до зубної щітки, і це дуже впливає на вартість. Хоча насправді не таке воно все і "органік": підозрюю, що в більшості замість стандартної хімії на фермах використовують "органік хімію".
7. Варто згадати про відпустки. Українська душенька любить майські свята, коли вся країна вирубається в запій на тиждень. Коли приїжджаєш сюди, тебе чекає реальність. Тут є три чи чотири державних вихідних, а все інше – арбайтен, ребята. Відпустку теж потрібно погоджувати за півроку наперед, бо американці страшенні планувальники: все на рік вперед розписують.
Все фото в статье предоставлены автором
8. Улюблений пункт – дороги. Так, українські дороги залишили в моїй психіці "непоправімий слєд" і я все мріяла про космічні американські дороги. Насправді, якісні ідеальні дороги я бачила лиш на півдні (Каліфорнія і особливо Техас). В Чикаго є сезони і зима, це видно і по дорогам. Хоча у нас часто закриті полоси під ремонт, все навіть в даунтауні є місця, де можна залишити колесо. Одного разу ми на хайвеї (швидкісна автомагістраль) залишили колесо і розважались полуночним шиномонтажем з мексиканцем, який не володіє англійською. В Чикаго є багато платних автомагістралей: вартість проїзду коливається від 1 до 2 доларів, а ями все одно місцями присутні.
9. Податки: на цьому пункті певно вздрогне більшість місцевих. Податки і в Україні є, але тут все по-особливому. Мені як шопоголіку незручно бачити цінники без податку: береш щось за 80 доларів, а залишаєш на касі 90. З зарплатою так само – деякі роботодавці самі відчисляють, а в деяких ти сам звітуєш в кінці року і мусиш віддати добрячу суму в державу. Якщо з тебе відраховували весь рік, то в кінці року на тебе чекає бонус: держава повертає тобі трошки від суми податків. Тому тут популярні шуточки в стилі "бомжував до tax сезону, а потім сидиш в золоті".
10. Ну і останнє – це міри виміру. Бачиш собі там, наприклад, черешня по 2,99 дол. Гребеш побільше, а на касі виявляється, що ти нагріб на 7 доларів. Все це через те, що ціни в паундах (в фунтах, 1 фунт = 0,45 кг – прим. ред.), а душенька українська розуміє кілограмами, от і платиш вдвічі більше. Досі не звикла до Фаренгейтів і своєї ваги в трьохзначній цифрі в паундах.
Насправді, можна говорити безкінечно і розказувати про свої факапи, ляпи і неочікувані моменти. Але поки і десять вистачить. Хочу підкреслити, що всі спостереження суб'єктивні і лиш з висоти мого однорічного польоту по Штатам. А далі буде.
