Ганна Осадко. Та, що перевертає пінгвінів
Думаю, скоро й книги втратять свою актуальність і не будуть потрібні як такі, адже вже сьогодні кожен охочий може опублікувати власні творчі доробки у всесвітній Інтернет-павутині – і ніякі видавці та редактори не стануть йому на заваді. Варто лише зареєструватись на літературному порталі й долучатись до письменницького загалу, і зрештою можна не зогледітись, як прекрасної миті стати знаковою постаттю в літературі, не маючи жодної виданої збірки та схвальних відгуків літературознавців. Саме так відбулося з однією моєю подругою, Ганною Осадко.
Одного чудового дня, 11 лютого 2006 року, вона зареєструвалась на сайті “Поетичні майстерні”, помістила туди свої вірші, і, як то кажуть, стала на другий день знаменитою. Адже, погодьтеся, коли твої вірші переписують у зошити та втаємничено шепочуть напам’ять зовсім не знайомі люди, передаючи вишукані римо-образи один одному із уст в уста, коли про тебе згадують у приватних розмовах, розказуючи про свої мокрі очі та невтішні плачі під враженням від твоїх поезій, коли рядки твоїх творів виголошують як тост на дівич-вечірках, ти справді стаєш народним поетом (вірш Г.Осадко “Розмова з Євою за філіжанкою кави в барі “Едвін” люблять читати на вечорницях галицькі дівчата).
Так от, щоб стати знаковою постаттю, сьогодні зовсім не потрібно мати опубліковану книгу.
Проте 2009 року у видавництві “Навчальна книга – Богдан” за підтримки й часткової
Для заголовка нової книги письменниці стала в нагоді назва полярної професії – Той, що перевертає пінгвінів. Виявляється, пінгвіни дуже цікаві створіння, їх надто приваблює злет літака, тому вони дружно шикуються круг злітно-посадочної лінії, задирають голови ген вгору й… перевертаються на сніг. А оскільки ці птахи надто неповороткі, то й устати з долівки не можуть. Тому на кожній антарктичній станції є Той, хто перевертає пінгвінів, Той, котрий після злету літака підходить до кожного перевернутого пінгвіна і старанно ставить його на ласти… Назва цієї вкрай необхідної на Південному полюсі професії – Той, що перевертає пінгвінів – і послужила Г. Осадко для написання циклу віршів. Щоправда, поетеса перетворила Того, що перевертає пінгвінів, у Ту, що перевертає пінгвінів, персоніфікувала її у свою ліричну героїню поселила на полярну станцію й опоетизувала цю буденну справу – перевертання пінгвінів. І от лірична героїня Ганни Осадко вже ходить по антарктичній станції “униз головою”, робить “нехитрий сніданок – … nescafe, мівіна”, годує “пінгвінів, наче курей. “Ціпу-ціпу!” і чекає повернення з польоту коханого (саме того літуна, якому дивляться услід цікаві пінгвіни, і яких вона, за обов’язком служби, перевертає після його злету).
Цикл “Та, що перевертає пінгвінів” складається із чотирьох віршів, які й стали основою книги, так би мовити, її лейтмотивом, вони начебто умовно поділили збірку на чотири частини, що зовсім не випадково. Адже в цих віршах напрочуд вдало сконцентровано ідейні мотиви творчості Ганни Осадко. Тут можна зустріти й біблійні алюзії, й прямі посилання до давніх міфів, і інтертекстуальні переспіви, що так виразно характеризують твори поетеси. І головне, в циклі “Та, що перевертає пінгвінів” яскраво показана чи не основна тема авторки – постійний вибір між побутом і мистецтвом, між коханням звичайної земної жінки і тим високим коханням, що зображає поезія, між повсякденними справами і відчайдушними злетами духу. Якось невловимо і точно у віршах циклу реалії життя шикуються у римований ряд, створюють витончений поетичний простір, в якому кожна поетична деталь має реальне підґрунтя – “мед у стільниках замерза настільки, що стає бурштином”, “снива упереміж з бурульками зблиснуть під дахом хати”, “пінгвіни … лежать на снігу безпорадні, як, припустімо, мішки з водою”, “потепління насуне … і пінгвінів … водою змиє” і т.д. У цей цикл також, немов ненароком, закралася немислима гра слів, що так розповсюджена по численних творах авторки: “лайки замість оленів”, “сонце жовте, як жовтень”, “ і гамір ча́йок, чайо́к зелений”, “спливе невміло, та неодмінно, до ніг”, “ бо час злітає, і ми злітаєм”, “ніж чекання недремне – то краще під горло ніж ”, “ в тім’я кап-капає кат-капіж”,, “ і крижина метляє у вирві, і вир – як віра”, “дробом дрібоче шкіра”, “і розп’яття обіймів зітнеться, і ми розп’яті”… Поетеса немов влаштовує якийсь надзвичайний словесний пінґ-понґ , вона грається словами, мов невагомим м’ячиком, і на гадку йдуть інші її поезії, де зустрічаються подібні перегукування слів-звуків: “ задавнена, задавлена любов” (“Господар повертається”); “ти не злився на мене, ти просто зі мною злився”, “де вагомо – вагони” (“і т.д.”); “ єдиносуща, бо сутність – то кров” (“Здрастуй, любове”); “в сувої, як савані, ми заснем”, “ пославшись на час і втому, поставиш останню кому” (“Про траву”); “остання потреба приносити триби”, “ і стали питальними, стале_летальними речення” (“На дзвоник у тиші”), “ і білим біла вишита сорочка, і біль – у вузлик…” (“І кармін – вуста”); “в зимну землю чорноземну” (“Синові”) тощо.
Надто вражає кожного читача ця фантастично-невагома гра слів у поезіях Ганни Осадко. Так само, як кидається ув вічі кожному напрочуд легкий і звичайно-простий підхід поетеси до вибору теми. Скажімо, в “Постедемських” віршах (їх три) авторка звертає свій погляд до життя Адама і Єви після втрати раю. Вірніше, її більше приваблюють розпач і душевний біль Єви, яка постає перед нами звичайною жінкою, жінкою, що ніколи не мала вибору, жінкою, яку сумна доля явила на світ і якій важко зносити ту невтішну долю, народжувати дітей, виконувати повсякденні справи, страждати від самоти. Єва, як це часто буває у віршах Г. Осадко, трактується у творі простою жінкою, що обтяжена обов’язками зберігання родинного вогнища, піклування про дім, дітей, і всі її дії, переживання, втаємничені почуття підпорядковуються жорстоким реаліям життя.
Подібно до Єви змальовує Г. Осадко й легендарну Пенелопу (“Господар повертається”), котра днями тче, а вночі поре саван, а між тим жде Одіссея з далекої подорожі, відмовляючи женихам. І знову в вірші крізь простір античного міфу проступає образ пересічної жінки зі своїми плачами й горюваннями, з власними почуттями та болями в умовах повсякчасного існування та побуту, який дуже вже нагадує побут простої української селянки, хоча б і з Галичини…. Поетеса так і зазначає Пенелопину національну приналежність, промовляючи у кінці вірша фразу: “…вірність галицьких Ітак…”. Цим вона немов об’єднує усе жіноцтво світу у єдину спільноту, на плечі якого падає нелегкий тягар чекання, вірності і повсякденне відбування зводу моральних приписів…
Взагалі, таке-от прирівнювання знакових постатей до звичайних людей є особливістю творів Г. Осадко. Наприклад, Улісс пішов “у магазин за сіллю” (“Господар повертається”); Медея, мов проста знахарка, “варила зілля” (“Медея”); а сам “Бог замісить тісто, наліпить пирогів…” (“І кармін – вуста”). І такий-от ординарний підхід до високих, здавалося б, тем немовби призвичаює пишномовний стиль поезій Г. Осадко до реального життя, надає витонченому письму простого тихого звучання. Так само, як і надає звичного, народного колориту текстам поетеси впровадження діалектних слів “кобіта”, “ґаздиня”, “пироги” (в значенні – вареники) тощо.
З вище зазначеного може скластися хибна уява, що творчість Г. Осадко надто вже проста чи наївна. Насправді, це не так. Вірші поетеси достоту вишукані, відшліфовані, інтелігентні, вони повні небувалого ліризму та витонченості, за яким вже давно побивається українська поезія. Саме в творах Ганни Осадко поетична основа відновлює свій первозданний ритм, свої еталонні форми та рими. Як-то наглядно продемонстровано у вірші “Шабат”:
...Монетка валідолу під язик –
І можна жити так, як жити звик,
Вгортаючись у мудрість і покору,
Мовчати тишу і читати Тору,
І листя рахувати день при дні,
Питаючи:
− За що сіє мені?
Щось подібне також може вловити прискіпливий пошановувач високої поезії й у вірші “Час брюту відійшов”:
Вмирає осінь. Їй іще болить
Порожніх парків знуджена блакить,
Розтріпані ворони-намистинки,
Уплетені в гердани жовтих крон…
Ми з осінню відходим в унісон –
Щоночі, щоцілунку, щохвилинки.
Саме таке от повернення Ганни Осадко до первинних джерел поезії вдало підмітив Дмитро Стус у післямові до книги “Та, що перевертає пінгвінів”, визначивши основне в творчості поетеси, що полягає у любові, у поверненні віри, чистоти. Скажу більше, вірші Г. Осадко вказують на те, що наша українська поезія розвивається в руслі зведених століттями традицій, сміливо прокладає шлях у майбуття.
Звісно, дуже важко писати про автора, творчість якого ще перебуває у процесі становлення і з-під пера котрого щораз виходять все досконаліші поезії, що оприлюднюються ще задовго до виходу в світ першої збірки, як це відбувається із віршами Ганни Осадко. Та, гадаю, що книга “Та, що перевертає пінгвінів” приверне увагу академічних літературних критиків й спонукає їх до досконалого аналізу творчості цієї самобутньої письменниці, й вони належним чином оцінять її доробки.
© Риженко Тетяна,2009
ОСАДКО Ганна Володимирівна - літератор, редактор, художник
Закінчила філологічний факультет Тернопільського державного педагогічного університету ім. В. Гнатюка (2000).
Кандидат філологічних наук (2006).
Дисертація: «Знакові образи-символи як стильові чинники поезії та прози символізму (на матеріалі творчості Петра Карманського)» (2006).
Працювала викладачем української мови для іноземних студентів в Тернопільській державній медичній академії ім. Горбачевського (2002).
з 2003 року – літературний редактор видавництва «Навчальна книга – Богдан».
Авторка 10 дитячих книжок (2007–2008).
Вірші публікувалися у часописах «Київська Русь» (2008, 2009), «Роман-газета» (2007), «Пектораль» (2007), «Тернопіль» (2007), “Дніпро” (2009), альманасі «Digital Романтизм: ver.2.0» (2007), збірнику «Улюблені вірші про кохання. Чоловічий примірник» (2006) тощо.
Проілюструвала понад 20 художніх книг.
Твори Ганни Осадко: http://maysterni.com/user.php?id=568&t=1
P.S.
Відкритий коментар до статті “Ганна Осадко. Та, що перевертає пінгвінів”.
Резонанс, що спонукала публікація статті “Ганна Осадко. Та, що перевертає пінгвінів”, вимусила мене знову повернутися до творчості Ганни Осадко.
Тішить, що схвальних відгуків щодо доробків поетеси було набагато більше, ніж критичних зауважень. Проте не хочу приховувати, що й вказівок на недоліки з боку доброзичливців з “реалу” було також достатньо.
Я вже давно зауважила, що графоманові ув вічі ніхто ніколи не скаже, що його твори кепські
Коли у статті “Ганна Осадко. Та, що перевертає пінгвінів” я просторікувала про переваги Інтернет-публікацій над книговиданням, то не просто красно мовила, а говорила щиру правду стосовно того, що книги скоро втратять свою актуальність. І як приклад цього постулату я наважилась поставити творчість поетеси Ганни Осадко. Можливо, хтось не зрозумів, що саме демократичності Інтернету українська література має завдячувати появу нового імені на її небосхилі.
Щоб не виглядати необ’єктивною, звернуся до історії виходу у світ збірки “Та, що перевертає пінгвінів”. Книга виходить за сприяння Тернопільського відділення Національної спілки письменників України. І якби не ініціатива цієї організації, що подала до Тернопільської держадміністрації та Тернопільської обласної ради прохання на фінансування збірки, то книги Ганни Осадко так би ніхто ніколи й не побачив. Отже, допомога цих поважних інстанцій спонукала керівництво Тернопільського видавництва “Навчальна книга – Богдан”, де працює Ганна Осадко літературним редактором, розпочати проект під назвою “Та, що перевертає пінгвінів”.
На початку історії, у грудні 2007 року, книга поезій Г. Осадко мала називатись “Зимові Апокрифи”. І справді, вірші цього циклу достойні бути виданими окремим виданням (до речі, деякі поезії цього періоду Г. Осадко увійшли до збірки, яку я коментую: “Постедемське”, “Господар повертається”, “Шабат” тощо).
Але час триває, творчість Ганни Осадко розвивається, вірші відшліфовуються, стають все досконалішими, крім того, вони публікуються в Інтернеті та обговорюються літературним загалом… І от, восени 2008 року, поетеса, натхненна назвою полярної професії перевертача пінгвінів, пише цикл “Та, що перевертає пінгвінів”. Вірші про пінгвінів цілком змінюють усталений літературний імідж поетеси, вони наявно показують стрімкий злет літературного потенціалу авторки. Тому коли нарешті обласна держадміністрація і обласна рада дали огроменну суму у вигляді 1500 гривень на видання першої збірки поетеси, вона вирішує назвати її “Та, що перевертає пінгвінів”…
Та час продовжує іти, і вірші циклу “Та, що перевертає пінгвінів” уже давно зоставлені позаду творчих пошуків авторки, з-під її пера виходять нові, досконаліші поезії (деякі з них також можна побачити у збірці: “Колами по воді”, “Здрастуй, любове”, “Забувати поденно”, “Дзвоник у тиші” та інші).
А от останній вірш Ганни Осадко “Цитадель” вказує на те, що й твори періоду “Колами по воді” залишились позаду, і поетка стоїть на порозі нових відкриттів і стає дуже важко прогнозувати подальший творчий поступ Тої, що перевертає пінгвінів.
Тому у світлі вище зазначеного нова збірка Ганни на даний час може виконувати лише такі функції: популяризацію творів поетеси серед читачів, що не користуються Інтернето (бо є такі у нашому суспільстві) та звернути увагу критиків на феномен автора “тої, що перевертає пінгвінів”.
До слова, Вінницька бард-співачка Юлія Броварно написала й озвучила пісні на твори Г.Осадко: “Господар повертається” та “Ніч небесної риби”.
© Риженко Тетяна,2009