Найкращий український контрабасист Юрій „Hobo”T” Галінін

Пам’ятаю, як перший раз прийшла до організаторів українського рейтингу „Золоте перо”, невеличкий чолов’яга із веселою посмішкою запропонував мені сісти і розповів історію про те, як щойно до нього приходив гурт із двома маленькими скрипками і однією величезною. Лише через хвилину я зрозуміла, що „величезна скрипка” – це контрабас. Гарні анекдоти дійсно беруться з життя, і з цієї пам’ятної зустрічі я назавжди винсла прикол про „двоє з маленькою і один з величезною”... А раз на рік у мене стало традицією передивлятися фільм „У джазі лише дівчата”, де контрабасист, переодягнений в дебелу дівчину відчубучував шикарні речі, а Мерелін співала для свого президента... Так мимоволі у моєму житті з’явився улюблений інструмент – контрабас.

Щодо контрабасу існує чимало штучно створених стереотипів, одним з яких вважається застосування цього інструменту в переважній більшості у симфонічних оркестрах і неможливості грати на ньому сольні партії. Добре, що завдяки касовим фільмам про джаз з’явилося інше уявлення про цей інструмент і його музикантів. Стереотип в переважній більшості відображає істину, але як завжди буває у людському житті існують виключення, так звані віртуози, які здатні зробити із своїм інструментом неймовірні речі, змусити звучати свій інструмент і як бас гітара, і як контрабас, і як фантастичний струнний інструмент і ще багато-багато іншого. Як не прикро констатувати цей факт, але таких віртуозів в світі дуже мало, єдина радість, що і в нашій країні один є. Дозвольте представити Вам унікального контрабасиста Юрія Галініна, більше відомого в музичних колах, як „Hobo”T”, який є також солістом і ідейником гурту „Hobo”T and Cо”.

Усі музиканти так чи інакше, впливають на виконання і манеру гри один одного, тут все залежить від того, хто кого слухає. Видатні контрабасисти з 1900 і до 1945 років. – John Lindsay, Pops Foster, Milt Hinton, Walter Page, Israel Crosby, Oscar Pettiford, Ray Brown та інші. – вплинули на наступне покоління контрабасистів 50-х – 60-х років: Paul Chambers, Charles Mingus, Percy Heath, Red Mitchell, Cachao, Bob Rodriguez, Scott LaFaro, Jimmy Garrison, Gary Peacock, Charlie Haden, Ron Carter, Dave Holland тощо. Ці, в свою чергу, вплинули і впливають на наступні покоління басистів. І так далі. І лише сьогодні, коли здається, що у музиці вже давно сказано і зроблено усе, коли музиканти щодня шукають своє окреме місце і намагаються створити щось нове, залишається мало молодих музикантів, про яких із гордістю можна буде сказати у майбутньому, що вони вплинули на покоління... А що ж Юрій Галінін? Кого наслідує він?

– У мене маса кумирів, які мене захоплюють як особистості та виконавці. Мені не цікаво їх тупо наслідувати, той час уже минув. Я черпаю з їх допомогою натхнення та прагнення до цілі. Їх творчі долі – як поклик до дій! (Юрій Галінін)

Мабуть саме така позиція робить музиканта особистістю і дозволяє йому шукати в першу чергу себе, відчувати свою самобутність і пропускати музику через призму власної філософії. Саме тоді народжується неповторний звук, і музика стає такою ж унікальною, як сніжинка, що летить з неба разом з іншими, але придивившись ми розуміємо, що вона одна серед таких же ж як вона, вона унікальна...

Люди часто думають, що музикант – це людина, яка чудово грає на своєму інструменті, забуваючи про те, що таке ототожнення скоріше підходить реміснику, який просто робить добре свою роботу. Справжній музикант і його інструмент – це єдине ціле, у них спільна душа, настрій, міміка, їх тіло стає одним цілим, а музика, створена під час концерту назавжди залишиться унікальною і більше ніколи не повториться, скільки б не намагалися її перевести у статичність запису. Музикант грає, як відчуває. Вперше побачивши Юрія Галініна на концерті Каті Chilly, на якому він акомпанував їй, я просто прозріла. Це був не просто музикант, він був контрабасом, який немов по мановінню чарівної палички грав сам собою магічні мелодії, його обличчя було настільки живе і передавало кожну думку, відчуття, біль, радість... І саме тоді прийшло розуміння, що контрабасист – це музика і міміка в одному флаконі. Це було унікальне явище, не схоже ані на старі записи кумирів, ані на музичні фільми, ані на виступи числених світових музикантів, які доводилося бачити за журналістську кар’єру. Переді мною був віртуоз, переді мною була людина, що не просто виконує, вона живе, вона створює... І нехай сьогодні Юрій Галінін не лише контрабасист, він ще й вокаліст свого гурту, я назавжди запам’ятаю його як геніального музиканта, якому сам Бог велів грати і володіти контрабасом.

Перше найбільше і найдетальніше інтерв’ю з контрабасистом Юрієм Галініним читайте в №2-3 журналу „СТІНА”