Непереможний Роккі знову на екранах

Якби 20 років тому хтось із ідеологічних кіночиновників побачив нинішню телевізійну програму тижня, він неодмінно дістав би інфаркт міокарда з летальним кінцем. Перш за все, це стосується засилля трилерів і бойовиків американського виробництва, які заполонили сьогодні вітчизняний екран.

Найбільш ганебним і антирадянським вважався фільм “Роккі III” та “Роккі IV” з Сильвестром Сталлоне у головній ролі. Звичайно тому, що неперевершений боксер, якого грає актор, здобув перемогу над росіянином. Таким чином, розвінчуючи міф про нездоланну силу диктаторського СРСР і утверджуючи ідею американської Свободи. За цю роль Сильвестр Сталлоне був затаврований у ворога № 1. Однак, що стосується художньої якості фільмів серії “Роккі”, то вона ніяк не вирізняється між масовою американською кінопродукцією. У фільмах “Роккі” тема ідіотизму росіян спекулюється так само, як і розкаяння американців у В’єтнамській агресії. Нагадаємо, що перший Роккі-Сталлоне був учасником війни у В*єтнамі. Ці героїчні, на погляд американських продюсерів, теми брались як відверті спекуляціі задля того, щоб назавжди утвердити Сталлоне в амплуа “супербоя”. Котрий він, як справжній актор, намагався урізноманітнити, поглибити, віднайти нові перспективи.

І от учора на “Інтері” було показано останню стрічку про Роккі, вона називається “Роккі Барбоа”. Перед нами знову постає нездоланний герой епохи 70-80-х, але, щоправда, підстаркуватий і трохи побитий долею… Ми його зустрічаємо у кризовий момент. Саме померла дружина, немає розуміння з сином, бізнес в ресторані підупав… Та тут ще якісь витівники з рекламною метою показують комп*ютерний боксерський бій за участю Роккі як боксерської легенди та сучасної зірки, надваговика Мейсона… (надто діють на нерви ці покази.)

Тому герой, щоб утвердитися, незважаючи на різні перепони, бере ліцензію на боксерські поєдинки. Він зустрічається з Мейсоном і показує чудовий бій… Як на диво, не перемагає, та програє з мінімальним відривом… “Я вигнав гада із себе”, - каже Роккі друзям… Роккі знову утвердив ідею нездоланності американського громадянина, а разом з ним і саму Америку…

На мій погляд, цей фільм нічого нового не сказав світові, але мене справді дивує гра Сильвестра Сталлоне, котрий зміг зіграти філософа. Такого собі дядечка у потертому піджаку і старому капелюсі, людину, що переживає трагедію та життєвий крах. Він не намагається бути суперменом, навпаки - у цьому фільмі він напрочуд природний, в його очах немає блиску, він пригнічений і невтішний. Але він не злий, а якийсь умиротворений, якийсь сумно-тихий і приречений. І цей бій для нього не самоціль, а скорше, повернення до життя, до чогось справжнього, до себе самого.

Тетяна Риженко