Режиссер и сценарист Оксана Чепелик о своем фильме "Реальный мастер-класс"
Експерти Ради Європи засвідчили, що нинішня українська культурна політика стосується лише мертвих форм культури. Звідси тенденція приділяти увагу не живій культурі, а спадщині (яка свого часу теж була живою культурою).
Проблема полягає в тому, якщо не створювати клімат, середовище, де може розвиватися актуальна культура, за 10-20-100 років не матимемо спадщини. На прикладі 3 митців ми розглянемо цю тему. 3 види мистецтв – 3 яскравих їх представника різного віку: Роман Балаян (кінематограф), Оксана Забужко (література) та Андрій Жолдак (театр). У фільмі йдеться про долю митця та перспективи українського мистецтва. Ми стежимо за зйомками нового фільму режисера Романа Балаяна «Райські птахи», за театральними репетиціями Андрія Жолдака та відправляємося з Оксаною Забужко на зустріч з читачами до нової книжкової крамниці «Є». Це фільм про реалізацію людини в цьому світі, про стратегії опору та пошуку території свободи, поданий через думки-дії 3 митців, 2, з яких, - представники середнього покоління, а фігура Романа Балаяна додає просторового об’єму в історичному зрізі.
На початку 80-их Роману Балаяну – у своїх “Польотах уві сні та наяву” – вдалося з прихованого болю створити героя у якому ціле покоління пізнавало себе. Для Балаяна минулі 40 років було епохою Опору офіційній ідеології, догматичним поглядам, застиглій художній мові. Часом цей прихований процес опору руйнував основи нашого тоталітарного суспільства ефективніше, ніж відкритий.
«Реальний майстер-клас» звертається до постаті режисера, фільм якого мав таке важливе значення для нашої культури та суспільства, та розповідає про його роботу над новим проектом. Новий фільм Романа Балаяна - також пошук ліберальних цінностей, аби вичавлювати із себе раба, згідно з Чеховим. Цей фільм - спроба розмови про культуру, змальовуючи портрет художника в рамках нашого часу, який він так уперто відмовляється фільмувати, але й дослідження причин нашої межової ситуації в світі.
З Оксаною Забужко ми їдемо до книжкової крамниці на пошуки української книжки, так як «духовно голодний народ не буде вільним і це є загрозою майбутньому нації». Стежачи за робочим процесом, спілкуванням, роботою з видавцем, співпрацею з театром, процесом збору матеріалів ми стаємо свідками її боротьби за вироблення довготермінової програми стратегічних реформ на всіх ділянках гуманітарного розвитку, адже Оксана Забужко вважає це справою національного порятунку.
Ми їдемо за Андрієм Жолдаком до Москви знімати його нову виставу в Театрі Націй «Кармен» з Марією Мироновою в головній ролі. Після того як 2005 року його виставу «Ромео та Джульєтта» в Харкові було закрито і заборонено до показу в Україні, а його звільнили з посади художнього керівника театру, Андрій Жолдак живе у Берліні і для нього вступив у дію закон РИБИ, яка шукає чисту проточну воду, тому він працює в різних країнах світу. Але його хвилює доля молодих митців в Україні, позбавлених можливості розвитку, адже художник мусить активно провокувати суспільство своїми виставами, фільмами, картинами, книгами, щоб його твір став діалоговим. Ми слідкуємо за його розповіддю про поїздку до своїх хресників у село Житомирської області, яких він не бачив 2 роки, де в бідній хаті бігають босі дітки. Жолдак каже: «Цей спомин буде мені допомагати доказувати моє українство, щоб ці діти колись змогли прорватися».
Картина задумана не тільки як фільм-портрет трьох непересічних особистостей, а радше як роздум про стан сучасної української культури та перспективи української нації. Мені здається, що одних оптимістичних заяв з приводу української культури дещо недостатньо - прийшов час збирати каміння.
