Рассказ о парне, который продал душу океану
Андрей создал видеоблог - http://fourroadswalk.blogspot.com, – где рассказывал о каждом шаге, который приближал его к мечте.
Колись я їздив з Артемом Суріним знімати проект, як проїхати на дорогих авто з Нью-Йорка до Лос-Анджелеса. Людям подобалось – люди дивились. Тоді в мене зародилась ідея робити відеоблог уже про власну поїздку.
| С 17 років я подорожував автостопом, колись із дівчиною автостопом по Європі їздили за 100 баксів. Я був скаутом, мене привчили любити мандрівки і гори. Зараз мені напряжно, я вже два місяці не бачив океану. Я розглядаю варіант переїхати до океану назавжди, але в мене немає 60 тисяч доларів. Якби були – я б купив там хостел, і мав бізнес. В мене був певний капітал. Я думав, чи купити машину, чи вкласти гроші в якесь гімно в Україні, чи поїхати втілити мрію. | В дитинстві в мене було мало фотографій, тепер хочеться більше всього запам'ятати, писати я не люблю, тому знімаю відео. Four Roads Walk я лівою рукою знімав, правою ногою монтував. Я би зробив документальний фільм із цього відео, але я ще не знаю, чим би він закінчувався. Планував це продавати на якийсь канал, але вони не хочуть платити за це гроші. Закінчив факультет журналістики у Львові. Після навчання працював на Першому національному в новинах. Потім на Першому автомобільному, знімав проект «Автоакадемія». Телеканал «Сіті», на якому я працював перед від'їздом, я попередив про від'їзд за півтора місяці. |
В принципі, відео дивились багато людей, як з України, так і з-за кордону. Іноземці зацікавились, коли я почав говорити ламаною англійською. Їм же ж так подобаються люди, які розмовляють з акцентом.
Вони ж там живуть, як у Радянському Союзі, нічого не бачать за межами своєї країни.
На Коста-Ріці вони знають про Україну лише через футбол, але й досі вважають, що ми – це Soviet Union. Там усі кароокі і з темним волоссям, а я приїхав – блондин із блакитними очима – completely different. Я привертав увагу, цим самим заводив собі друзів.
Я ні в кого там не закохувався. Це питання таке… В Україні в мене теж нема дівчини. Це важко, бо треба бути відповідальним. У певному віці вони хочуть одружуватись, я поки що не готовий.
| Дуже хотілось голубців, ясно, що їх там ніхто не готує. Заставив півхостелу робити вареники. Французи місили тісто, дві американки готували начиння… | Коли готував борщ, усі дивились на мене квадратними очима, але, коли скуштували, були в захваті. Хоча буряк у Штатах я шукав два тижні, виглядав «той овоч» жахливо. |
Мрія навчитися кататись на серфі в мене з'явилась у 15 років, коли я побачив свій перший кліп Blink 182. Я дуже любив скейтборд, який купив на секонді у Львові. А також я завжди марив океаном. Я знав, що серф – це важко. Але зловив я хвилю зразу, став на серф. Нормально кататись почав лише через 2,5 місяці.
Я жив у хостелі. Це найкраще місце, щоб заводити друзів, секс-партнерів і тих, хто позичить дошку. Вони мене називали Борат з України, бо я був із вусами і знімав все на камеру. Власникам хостелу я запропонував зняти проморолик. Зняв, змонтував – у результаті жив у них безкоштовно. Після того як я зняв їм проморолик, мене почали називати Спілбергом.
В хостелі я познайомився з одним данцем Расмусом, який подарував мені серфову дошку. Він серфив уже шість років. Я до нього пристав – кожного ранку ми прокидались о шостій і йшли серфити, я його задовбував різними питаннями.
Через місяць мій інший знайомий - італієць – знайшов собі дівчину, сказав, що тепер немає часу на серф, і теж віддав мені дошку.
Через дорогу від хостелу була серфова майстерня. Там я познайомився з Пато – він мені все розказував.
Коли в мене закінчувались гроші, я виходив на пляж і фотографував туристів, які катались на серфі. Всі фотографії на диску вони в мене купували за 20 баксів. Були й такі, що носом крутили.
На Гавайї я прилетів із 160 доларами в кишені. П'ять днів на тиждень їсти ходив до гавайської католицької церкви.
Вперше кататись я вийшов в олдскульних татових шортах Adidas – а вони закороткі! В результаті через те, що я неправильно лежав на дошці, в мене з сосків текла кров, а ноги всі були подерті. На дошці треба вигинати спину. Тому у дівчат і попа виглядає, коли вони на дошці лежать, бо вони спини вигинають. Коли бачиш дівчину, яка лежить на дошці правильно, серфити не виходить.
За всі шість місяців я не бачив жодного трагічного випадку серед серферів. Хоч і всі серферські місця з хрестами. Багато серферів гине. Нещодавно мені прийшло повідомлення, що там, де я вчився серфити, в Коста-Ріці, акула покусала 15-річного хлопця. Він помер.
Коли є проблеми, не треба заганяти себе в депресняк і ревіти, від цього ж легше не стане.
Я скучаю за тим спокоєм, який там панує. В Києві – шалений ритм.
