"Про мишей і людей" - вистава про сьогодення
Рік тому відомі артисти Богдан Бенюк і Анатолій Хостікоєв, які плідно працюють у Театрі ім. І. Франка, створили невеличку трупу на зразок антрепризних колективів. Прем’єра, якою розпочалася їх бурхлива діяльність, сімейна вистава «Синьйор з вищого світу» наробила чимало галасу в театральних колах і серед глядачів. Тоді на сцену вийшли майже всі родичі великого акторського клану Сумських-Хостікоєвих (від тещі до нинішніх і колишніх чоловіків і дружин). Бенюк брав участь у проекті на правах кума. Задум виявився успішним. Виставу показали не тільки в нашій столиці, а й у 18 областях України.
Вистава «Про мишей і людей» торкається гострих соціальних проблем. Написав цю п’єсу за твором нобелівського лауреата режисер Віталій Малахов. Він також є режисером-постановником вистави. У нинішньому проекті, крім представників талановитої родини, задіяні актори з різних театрів: Володимир Нечипоренко, Євген Паперний, Володимир Горобей, Сергій Бойко, Тарас Постніков, Володимир Абазопуло. Єдину жіночу роль виконує чарівна Наталя Сумська.
Повість Стейнбека «Про мишей і людей» вперше опубліковано 1937 року. В її основі проста історія дружби двох сезонних робітників — Джорджа і Ленні. Джордж (Богдан Бенюк) — практична людина, а його друг Ленні (Анатолій Хостікоєв) — велике дитя. Він має неабияку фізичну силу, але розум і пам’ять у нього, як у малюка. Ленні в усьому слухається Джорджа, який для нього — єдина опора і надія в цьому не зрозумілому для нього світі. Разом вони мандрують від ранчо до ранчо, наймаються на будь-яку роботу, аби платили. У Джорджа і Ленні є мрія — назбирати грошей і купити невеличку ферму, де вони будуть хазяйнувати разом. Але трагічні обставини не дають цій мрії здійснитися...
Стейнбек працював над цією повістю тоді, коли Америка переживала економічну кризу, і тисячі простих робітників відчували себе зайвими у своїй державі. Мабуть, такі самі почуття відчувають і наші співвітчизники, яких матеріальна скрута відриває від своїх домівок і змушує шукати заробітків у близькому і далекому зарубіжжі.
— Наша вистава присвячена українським заробітчанам, — говорить Богдан Бенюк. — Зараз Київ став своєрідною годувальницею для тих, хто не має роботи та заробітку на периферії. Ці робітники отримують пайок тих моральних збитків, які неодмінно супроводжують найманців. Це — обдурювання, затримка грошей, кабальні умови праці, відсутність умов для життя і відпочинку. Вони нікому не можуть пожалітися, бо наймаються, як правило, за безпаспортною системою, живуть і працюють нелегально. Люди без прав, вони повністю залежні від свого роботодавця. А скільки таких найманців поневіряється зараз у сусідніх державах...
— Неправда, що ця проблема стосується лише малої частки нашого населення, — продовжує думку актора Віталій Малахов. — Якщо вона є у суспільстві, то прямо чи опосередковано торкнеться кожного. Я особисто познайомився з такими людьми, коли робив ремонт у власній квартирі. У мене працювали робітники із Західної України. Ми багато розмовляли. Я слухав їхні розповіді про поневіряння за кордоном, про те, як їх дурили роботодавці, про те, що вони вже майже сім років не були вдома, де залишилися їхні дружини, діти. «Навіщо це вам?» — запитав їх. І почув у відповідь, що вони мріють заробити грошей, аби їхнім сім’ям жилося краще. Але сімей вже фактично немає, діти виросли без батьків, дружини відвикли від чоловіків. Це та ситуація, коли шлях до мрії стає головнішим, ніж сама мрія і саме життя. Саме про це і наша вистава.
Звичайно, актори не політики, вони працюють не гаслами, а емоціями. Театр не може вирішити проблем, але він може порушити ці проблеми, примусити думати, співпереживати. Добре, що, звертаючись до почуттів глядача, ця театральна робота привертає їхню увагу до важливої гострої соціальної проблеми і робить це не вульгарно та прямолінійно, а на тонкому психологічному рівні.
А ще вистава «Про мишей і людей» говорить про справжню чоловічу дружбу, яка перевіряється часом і життєвими випробуваннями, але зараз чомусь багатьма трактується лише як проблема сексопатології з натяком на «блакитні стосунки».
До речі, аура добра і чоловічої дружби була присутня не тільки на сцені, а й за кулісами цієї вистави. На думку режисера, саме Бенюк і Хостікоєв довели своїм власним прикладом, що чоловіча дружба — це не вигадка, а реальність. Актори мають право говорити про це й зі сцени. А ще режисера вразив вчинок Анатолія Хостікоєва, який попросив написати роль саме для свого колеги франківця, який через важку хворобу залишився поза театром. Так у виставі з’явився «незапланований» Стейнбеком образ негра-конюха, що врятувався від лінчування, але втратив голос. Роль влучно вписалася в канву оповіді, глядачі ні про що не здогадуються, а медичний прилад і мікрофон, завдяки якому актор може вимовляти звуки, сприймають як гарну вигадку режисера.
Театральна компанія «Бенюк і Хостікоєв» роблять свої прем’єри влітку невипадково. Адже це той час, коли колективи стаціонарних театрів ідуть у відпустку. А для мандрівних труп — це можливість орендувати глядацький зал без робочих приміщень, що значно здешевлює проект. Оскільки рахувати треба кожну копійку. Цього разу здійснити прем’єру акторам допомогла фармацевтична фірма «Дарниця», яка всіляко підкреслює, що є не спонсором, а меценатом. Мовляв, спонсори однією рукою вкладають гроші, а іншою забирають прибуток, а меценати допомагають безоплат но, заради любові до мистецтва.
Після чотирьох прем’єрних вистав у Києві трупа «Бенюк і Хостікоєв» у вересні вирушить до Сум і Чернігова. Згодом виставу побачать і глядачі інших областей.