Акторка Наталя Доля:«Я з дитинства хотіла бути акторкою, але думала, що це неможливо»

Источникnelegalka26 июля 2009, 18:59Театр

Спілкуватися з акторкою Наталею Долею легко й приємно. Відсутністю награності й кокетства вона буквально відразу прихиляє до себе. Незважаючи на приналежність до богемної професії, Наталка не любить тусовок у нічних клубах, а цінує піші прогулянки й живе спілкування з людьми.

– Чим зараз дихає акторка Наталя Доля?

– У мене репетиції в театрі. Репетируємо п’єсу «Заповіт старого Дона Жуана». Прем’єра має відбутися в травні. Крім того, я, звичайно ж, продовжую грати в репертуарних спектаклях.

– Вам не образливо, що ви – відома театральна акторка, а увага глядачів до вас прийшла після серіалу «Украдене щастя»? Адже театральним постановкам, наскільки я розумію, артист віддає значно більше сил.

– Не те слово. Працювати в театрі – колосальна праця. Кіно –  це все-таки більшою мірою результат, а в театрі існує процес. Саме там повністю розкривається акторська природа. Але телевізор робить свою справу, і багатьом здається, що коли людина з’явилася на екрані, то це вже мірило таланту. Але це аж ніяк не так. Тому, коли мене впізнають як театральну акторку, вигукуючи: «Я була вчора на вашому спектаклі!», для мене це найбільша похвала. 

– І часто підходять?

– Буває. Як правило, у магазинах. 

– Ненав’язливо?

– Ну, якось по-доброму... Поки що по-доброму (усміхається). 

– А що позитивного дає кіно, крім упізнаваності?

– Мені в усьому подобається творчий процес. Інша річ, що в кіно він дуже короткий, не такий, як у театрі, тому потрібна якась інша концентрація існування. У театрі на кожному спектаклі можна щось змінювати. Сьогодні ти можеш спробувати так, завтра зробити інакше, ще раз спробувати й, нарешті, знайти...

«Любити країну – це обстоювати її інтереси»
 
– Цікаво було зніматися в «Украденому щасті»?

– Дуже. У нас була чудова група, професійна й по-справжньому творча. Мені дуже поталанило з партнерами – Олексою Богдановичем, Віталієм Лінецьким, Женею Пашиним.

– Вам надходили якісь пропозиції після «Украденого щастя»?

– Поки що із запропонованого мене нічого не зацікавило. «Украдене щастя» був не комерційний проект. Зараз знімають переважно для заробляння грошей. У Києві вже давно склалася така ситуація: надходять російські гроші, знімаються російські актори, а українські залишаються для якихось епізодів і других ролей.

– Тобто українських акторів ігнорують абсолютно свідомо? Це не просто якась випадковість?

– Звичайно. Росіяни дійсно люблять Росію. На відміну від українців, які лише на словах патріоти України. Любити країну – це обстоювати її інтереси. У всьому. У культурі, в мові. Я любов до батьківщини розумію так. Із цього погляду росіяни роблять усе абсолютно правильно. Інше питання – чому Україна дозволяє це робити?

– Ми маємо шанс щось змінити?

– Для цього потрібно хотіти працювати для країни, і це бажання має стати «потребою вашої душі...». А росіяни зі своєї позиції, звичайно ж, мають рацію. Вони прийшли зі своїми грішми й, природно, хочуть знімати своїх артистів. Навіщо їм українські? Зовсім ні до чого! Якби я з українськими грішми приїжджала в Росію, то теж привозила б усіх своїх.

«Мені чомусь ніколи не було цікаво виграти в когось»

– Наталю, як ви обрали для себе акторство? Чого спочатку хотілося: слави, уваги людей? Хотілося довести, що ви краща за когось?

– Артист хоче бути затребуваним. Слава, популярність – цього мало, а от розвиватися в професії – це мета. Бути кращою за когось... Навіщо? Коли я займалася спортом, плаванням, тато мене завжди запитував: «Наталю, ти що, не хочеш виграти?» – «Ні» – «Ну як же так? Хіба ти не маєш спортивного азарту?..» Мені чомусь ніколи не було цікаво виграти в когось. Змагання мені неприємне за визначенням.

– Ви професійно займалися спортом?

– У школі років зо три плавала. Напевно, якби продовжувала, то займалася б уже професійно. Але потім я поміняла школу й стала грати в ручний м’яч, який мені взагалі не подобався. Мені, як і раніше, не хотілося нікому нічого доводити! Тому з мене й не вийшло спортсменки. Адже в спорті працюють на результат. Знову-таки, якщо повернутися до театру, мене радує, що в ньому завжди присутній творчий процес. І іноді репетиції набагато цікавіші за спектаклі. Бувають такі грандіозні репетиції, повторити які просто неможливо. І дуже шкода, що немає камери, яка може все це зняти. 

– Із чим пов’язано, що репетиції виходять кращі за сам спектакль? Глядачі заважають?

– Ні. Просто під час репетиції можна в кожній сцені розвинути окрему тему. Вона не ввійде в спектакль, вона може, умовно кажучи, залишитися за кадром, але ти розвиваєш цю тему й уносиш у неї елемент своєї фантазії. Ти повністю придумуєш дію далі, те, чого немає в п’єсі, деінде взагалі. Це вже твоя особиста творча робота, вона звучить... Розумієте, у чому унікальність театру? А в спектаклі вже є й часові рамки, й сюжетні. 

– Наталю, ви так і не відповіли на запитання, чому вас привабила саме акторська професія?

– Я завжди хотіла бути акторкою, навіть не пам’ятаю, з якого моменту це почалося, але, чесно кажучи, думала, що це неможливо, що це з області дитячих мріянь, які ніколи не збуваються. У школі я місяців вісім навчалася в театральній студії, але вступати збиралася на економічний у Наргосп.
А мені керівник студії каже: «Чому в Наргосп? А в театральний?» Я ще так здивувалася: «У театральний? Я ж не вступлю!» А він мені: «Спробуй, аби потім собі не докоряла, що навіть не спробувала. Нехай тебе краще не приймуть!». І це правильно. Краще наштовхнутися на якісь обставини, через які ти не підеш цим шляхом. Але якщо ти маєш бажання, намір – потрібно обов’язково спробувати. Щоб потім ніколи не шкодувати.

– І що, ви з першого разу вступили?

– Так, із першого разу. Шістнадцять років мені було. На другому курсі Олександр Муратов запросив мене знятися в картині «Геть сором» за «Сентиментальними історіями» Миколи Хвильового. За роль у цьому фільмі я отримала статуетку «За найкращий дебют» на фестивалі «Стожари».
 
«Актори скаржаться у двох випадках: коли в них  багато роботи й коли роботи немає»

– Багато публічних людей нікого не пускають у своє особисте життя. Ви теж вважаєте, що треба оберігати його від чужого ока?

– Звичайно. Люди прочитали газету, викинули й забули. Їм це вже не потрібно. А я, коли розповім про своїх близьких людей, про свої прихильності, можу скривдити когось. Адже це живі люди, які прочитають, згадають. Може, потім, уже з віком, я зможу розповісти про своє особисте життя відверто, а зараз – ні.

– Які мінуси акторської освіти?

– Ми найчастіше варимося у власному соку, не виходимо за рамки. Інститут зараз не дає повноцінної освіти. Студенти, які вчилися буквально за кілька років до нас, ще їздили дивитися вистави в Москву, у Санкт-Петербург. Тоді не тільки стипендія дозволяла це робити, а й інститут був зацікавлений, держава курирувала ці заходи. Адже освіта – це не лише те, що я прочитала й вивчила. Теорії замало, це ще не професія. Мусить бути практика, а практика – це коли ти працюєш, дивишся спектаклі своїх колег із різних країн, стежиш, як розвивається театр і твоя професія. От у мене в дипломі написано «акторка театру й кіно». Але історію кіно нам взагалі не викладали, не знайомили навіть із класикою кінематографа. Доводилося займатися самоосвітою.

– Наталю, чи легко вам приймати рішення? Вас лякає проблема вибору?

– Мені завжди дуже важко вибирати. І так хочеться, щоб хтось вирішив усе за мене. Але чомусь ніхто не хоче вирішувати за іншого (сміється). І доводиться все робити самій.    

– Актори часто скаржаться, що в них немає вільного часу...

– Актори скаржаться у двох випадках: коли в них багато роботи й коли роботи нема.

– Звісно, краще, коли багато роботи?

– Коли багато. Якщо роботи немає, мені здається, щось проходить повз мене, тече крізь пальці, що я не те роблю, щось пропустила. Починається внутрішня паніка. Здається, ніби мене виставили за двері й двері зачинили. Але коли роботи багато, теж важко. Важко розуміти, що ти працюєш, а тим часом твої друзі зустрічаються, вибирають подарунки, їдуть кудись відпочивати. А я не можу, бо в мене репетиції й спектаклі. От і зараз, настала зима, а я ніколи в житті не каталася на лижах і дуже хочу взимку відпочити в Карпатах! Але в мене немає такої можливості. Відпустка в нас у театрі тільки влітку. І я розумію, що взимку Карпати не побачу! (Сміється.)

– Коли такий напружений графік, як вам удається розслаблятися?

– Звичайно, найбільше розслабляєшся, коли у відпустку їдеш. А ще на вихідні я їжджу до тата – у нас будинок у селі під Києвом. Ці заміські прогулянки найбільше відновлюють мої сили. Коли виїжджаєш за місто, тобі здається, що ти  спатимеш тиждень поспіль, але ні – фізично людина відпочиває дуже швидко. Просто треба переключатися. Хоча, звісно, однаково щось ллється на твій млин.

– Яке місце в Києві улюблене?

– Місце? Не знаю. Байдуже, де ти перебуваєш, важливо з ким! Хоча, є місця, які я не люблю. Наприклад, нічні клуби, у них я не відпочиваю взагалі, не уявляю, як там можна спілкуватися. Відразу втомлююся. Розмовляти ти не можеш, бо музика заважає й усе спілкування вкладається у фрази: «привіт – як справи». Не знаю, що там робити. А люблю я просто пішки ходити. Це моє улюблене заняття. Причому з дитинства. Ми збиралися з дівчатами, брали бутерброди, термоси, виходили рано-вранці й поверталися пізно ввечері. Їхали в центр на трамваї довго... здорово. Ішли на Володимирську гірку, спускалися Андріївським узвозом, каталися на фунікулері. На другий день їхали досліджувати печери. Ми були маленькі, тому такі прогулянки сприймали як справжній похід і витрачали на маршрут цілий день. Були такі пішоходи-мандрівники. У принципі, для мене й зараз найкращий відпочинок – це прогулянка.

– Друзі залишилися з дитинства чи  вони з акторського середовища? Узагалі можлива дружба між акторами?

– По-різному. Зазвичай думають, що актори не товаришують через акторську заздрість, але я думаю, все-таки це від характеру залежить. Друзі залишилися колишні, інститутські. Але їх не так багато. Нові друзі  з’являються дуже рідко, з віком узагалі дуже складно комусь довіритися.
 
«Намагаюся жити в гармонії із собою»

– Є якісь риси, які ви принципово не можете прийняти в людині?

– Нечесність. Від неї вже з’являється набір інших якостей. А ціную внутрішню справедливість. Це коли ти знаєш свої слабкості й сильні риси, тоді й до інших людей терплячий і поблажливий. Це такі якості, котрі дорого коштують. 

– А які якості найбільш необхідні акторові?

– Безмежна фантазія та сміливість.

– Траплялося таке, що страшно було виходити на майданчик?

– Страшно виходити, коли робота не зроблена, професійно не готова. А так страху не повинно бути, може бути лише хвилювання.

– А хвилювання завжди є?  

– Хвилювання й має бути завжди. Страшно мені було, коли у школі на якомусь вечорі я мала читати із хлопчиком вірша. Вірш я вивчила, але коли вийшла на сцену (а це було вперше), мені стало дуже страшно, в голові майнула жахлива думка: «А якщо я забуду вірш?» От жах, правда? І ми стоїмо: хлопчик читає куплет, потім я куплет, він – я, а я дивлюся в зал і бачу багато людей, вся школа. І знову думаю, що буде, коли я забуду текст? І я забуваю текст. Стою на сцені й розумію: от це і є кошмар, і я сама його спровокувала. Я тоді страшенно засмутилася, але для себе відзначила: «Ти хотіла знати, що таке кошмар? Тепер знаєш!» От таке було в мене в дитинстві внутрішнє спостереження.

– Чи даєте ви волю своїм бажанням?

– Я – людина, слабка і з бажаннями! У деяких філософіях стверджується, що не можна чогось хотіти надто сильно. Пристрасті згубливі для людини, руйнують її зсередини. Добре, якщо можеш подивитися на своє бажання збоку, тоді ти не потрапиш у конфліктну ситуацію із самим собою. Я принаймні намагаюся жити в гармонії із собою.

Довідка «БЦ»

Наталя Доля – заслужена артистка України. Працює в театрі імені Лесі Українки. Знак зодіаку – Лев. Гороскопами цікавиться, але висновків не робить. Улюблений напій – чай. Хобі не має. Кращою дієтою вважає «внутрішню дисципліну» – просто забути про продукти, які не можна їсти.

Леся Коверзнєва, 11 січня 2006

 

В центре внимания

Читай также

В центре внимания: Наталья Доля

Количество просмотров: 4083
ЗакрытьСити-гайд Gloss.ua Получай самые интересные материалы первым!
  • facebook.com
  • vk.com
  • instagram.com
  • google.com
Комментарии

Новые материалы

Любимое дело, воображаемая старость, красота, снег и музыка ноября от Кирилла Иванова (СПБЧ)

Любимое дело, воображаемая старость, красота, снег и музыка ноября от Кирилла Иванова (СПБЧ)

Интервью с лидером группы СПБЧ накануне киевского концерта

Киев для нищей интеллигенции или Гид по бесплатным событиям декабря

Киев для нищей интеллигенции или Гид по бесплатным событиям декабря

Как провести декабрь без гроша в кармане, читайте в нашей подборке

Обзор ресторана «Гаро»: грузинская кухня, современная подача и украинско-грузинское гостеприимство
Где перезарядить мозги: гид по лучшим событиям рабочей недели в Киеве
А пошел бы ты в театр еще раз! Лучшие театральные гастроли декабря

А пошел бы ты в театр еще раз! Лучшие театральные гастроли декабря

Театра много не бывает. Вашему вниманию, гастроли львовских, черновицких и инародных коллективов уже в первую неделю декабря

Party Hard: Вечеринки декабря, на которые мы пошли бы сами

Party Hard: Вечеринки декабря, на которые мы пошли бы сами

Если душа требует развлечений, запоминай самые интересные ивенты декабря, которые мы однозначно рекомендуем не пропустить

А пошел бы ты в театр! Лучшие спектакли и премьеры декабря

А пошел бы ты в театр! Лучшие спектакли и премьеры декабря

Среди ТОП событий: возобновление работы ДАХа, триллер в цирке от Ирмы Витовской и Дикого театра и «Три товарища» в театре Франко с министром Культуры в одной из главных ролей

Не проспи декабрь: лучшие события месяца

Не проспи декабрь: лучшие события месяца

Обязательно занеси в планы: сумасшедшую Loshadka PRTY, открытие сезона на ВДНГ, праздник шмотья на Рождественском Кураж Базаре, джаз-фанк бум от Ивана Дорна и и еще с десяток событий, которые нельзя пропустить

дед

Новые статьи

Любимое дело, воображаемая старость, красота, снег и музыка ноября от Кирилла Иванова (СПБЧ)

Любимое дело, воображаемая старость, красота, снег и музыка ноября от Кирилла Иванова (СПБЧ)

Интервью с лидером группы СПБЧ накануне киевского концерта
Киев для нищей интеллигенции или Гид по бесплатным событиям декабря

Киев для нищей интеллигенции или Гид по бесплатным событиям декабря

Как провести декабрь без гроша в кармане, читайте в нашей подборке
Обзор ресторана «Гаро»: грузинская кухня, современная подача и украинско-грузинское гостеприимство

Обзор ресторана «Гаро»: грузинская кухня, современная подача и украинско-грузинское гостеприимство

Пишем только о том, что можем рекомендовать!
Где перезарядить мозги: гид по лучшим событиям рабочей недели в Киеве

Где перезарядить мозги: гид по лучшим событиям рабочей недели в Киеве

Куда пойти после работы
А пошел бы ты в театр еще раз! Лучшие театральные гастроли декабря

А пошел бы ты в театр еще раз! Лучшие театральные гастроли декабря

Театра много не бывает. Вашему вниманию, гастроли львовских, черновицких и инародных коллективов уже в первую неделю декабря

ТОП месяца

Гастронаводки октября

Гастронаводки октября

Новости ресторанов, кафе и еды в городе
Теперь едим дома: как прошел последний в этом году Фестиваль уличной еды. ФОТООТЧЕТ

Теперь едим дома: как прошел последний в этом году Фестиваль уличной еды. ФОТООТЧЕТ

Что ели, пили и как веселились голодные киевляне, смотри в репортаже Александра Дагеротиписта Кравченко
Книжный магазин-кафе «Хармс»: убежище интеллектуала-гика

Книжный магазин-кафе «Хармс»: убежище интеллектуала-гика

Книжный магазин, в котором ты найдешь только лучшую литературу, качественный винил и замечательный кофе
Прекрасный возраст: столичный ресторан "Кувшин" отпраздновал свой 11-й день рождения

Прекрасный возраст: столичный ресторан "Кувшин" отпраздновал свой 11-й день рождения

Шеф-повара запекали барашка на вертеле, из Грузии привезли легендарный сыр Гудисквелии, вино и традиционные сладости
7 фактов о новом альбоме The Maneken

7 фактов о новом альбоме The Maneken

Накануне выхода альбома и большого шоу мы собрали семь самых интересных фактов о новой работе ключевого проекта Евгения Филатова
Наверх