щойно вчора дивилися спектакль з чоловіком. йшли туди, аби оцінити авторську інтерпретацію його досить відомої біографії. тим паче, що постать цього козака непересічна. але бажаного не отримала. спробую пояснити, у чім саме річ. перші сорок хвилин у виставі, головним героєм якої є іван сірко, ми слухаємо, яким бравим був його батько. як він захищав віру, свою землю, який був чесний та відважний... це все можна і треба було утиснути в набагато менші часові рамки. адже судячи з того, як далі розгорталися події навколо головного, власне, героя -- івана сірка, то йому як герою було приділено мало уваги. буквально два епізоди, в яких він розкриваеться, -- це його наука у козака шила (до речі, тут можна було яскравішого актора підібрати, бо глянеш так на "молодого сірка" і якось не віриться, що з цього метросексуального хлопчини такий вже гарний козак-лицар видався. йому б героїв-коханців грати) та ще -- життя на січі разом з п"ятьма побратимами. ну і на цьому, певно що і все... Навіть найгеніальніша перемога сірка -- взятття іспанської фортеці -- якось змазано була показана. якась закадрова начитка тексту про тактичні маневри сірка, якими він здолав іспанців, це явно не той хід. причому, начитка дуже швидка... ти просто не встигаєш переварювати текст... зрозуміло, що показати це важко, але ж на то в театрі й творчі люди працюють, аби дивувати глядача. можливо, треба було краще зробити якийсь відеоряд... а то виходить, що на виставі нашого брата глядача елементарно дурять. замість доброї акторської гри -- текст-скоромовка, дуже мало акцентів, зате -- велика кількість "ліричних відступів" (танці, пісні, спецефекти,) жарти про "чоловічий хвостик" і цей невгамовний позакадровий переказ біографічних фактів з життя сірка! ну як можна дозволити таке, скажіть: один із найдраматичніших моментів -- коли вбили його другого сина, того самого, чию глову мати в степу шукала -- поданий в... переказі. мені говорять, що сірко три дні просидів за столом в молитві, не зрушивши з місця. і все. більше нічого. ну так же не можна, панове. ваш театр -- це одна із перших сцен країни. сюди не йдуть за муляжем. а ви його підсовуєте. у вас весь другий акт -- переказ про події з життя головного героя, за якими героя не видно. я ж це можу в популярній літературі почитати і без вас. так, вистава називається не "іван сірко", а "байки про івана сірка", але навіть це не виправдовує. весь другий акт -- ніякий. його б допрацювати треба... ну а четвірку поставила, бо бачила й набагато гірші ваші роботи. на їхньому фоні, заєте, і таке піде...

Дуже захопливий, емоційний твір. Хоча на самому початку мені потрібно було трішки звикнути до "занадто" швидкої української мови, однак вистава захоплювала що далі, то сильніше. Чудова постановка, багатогранність акторів, володіння шаблями, сповільнення подій у деяких ситуаціях, сильні голоси - все сприймається гармонійно і сильно водночас. Саме перше, що мене вразило, це врятоване біле вовченя - консенсус звіра та людини. Актори зуміли викликати надзвичайно широкий спектр спільних емоцій. пройняла туга батька за втратою сина, його принциповість. Також сподобалися як були показані історичні події. лист султану цитували не лише у війську Кутузова, але й у нас в школі) Чудовий український гумор: ті, хто вже відвідав виставу, думаю, стовідсотково запам'ятали жарт про "нечисту силу":) Дуже сильна робота, хочу висловити подяку усім, хто долучився до постановки. Буваючи у театрі неодноразово, я можу сказати. що бачила досить сильні вистави, ця - одна з найкращих. p.s. Запам'яталось "справжній витвір божої майстерності"

Спектакль "Урус-Шайтан" заслуживает внимания! Интересная история кошевого атамана Ивана Сирка передана автором и режиссером И.Афанасьевым. Спектакль динамичный. Прекрасная, зажигательная игра актеров. Костюмы выдержаны в национальном духе. Задействовано большое количество актеров, которые прекрасно играют свои роли, танцуют, поют. Создается впечатление соучастия, сопереживание зрителей о судьбе запорожцев. Хочется кинуться в море и спасать от турецких стрел козака, хочется помочь матери найти в степи тело замордованного сына. Сильный дух свободы, любовь к родной земле, непокоренность завоевателям прекрасно передана в этом спектакле. Зрители аплодировали стоя, много раз вызывая актеров. Рекомендую!

Перечитала отзывы и рецензии где только могла до просмотра, 19-го апреля посмотрела пьесу, продолжила чтение отзывов и рецензий. Больше попалось неблагоприятных комментариев к спектаклю как со стороны зрителей, так и со стороны прессы. Сравнила свои впечатления с чужими и сделала такие выводы. Вам стоит посмотреть этот спектакль, если вы любите всё украинское, интересуетесь, изучаете украинскую культуру и историю, отлично! знаете украинский язык (более трёх часов очень быстрой украинской речи), очень любите театр, понимаете, воспринимаете "язык театра", включающий разные, а порой и сложные моменты. Этот спектакль - объёмное эпическое произведение. Если вы всё же решитесь пойти (не по дороге с работы забежите отдохнуть, а настроитесь на серьёзный просмотр и прослушивание), то получите массу удовольствия ОТ: литературного текста, изумительной игры актёров, демонстрирующих периодически свою прекрасную физическую форму в танцах и акробатических номерах, быстро меняющиеся интереснейшие декорации, великолепные костюмы, увидите красивых женщин и обаятельных и мужественных мужчин, услышите красивую музыку и завораживающее пение. Вы много видели таких спектаклей? Я - нет.

Почну певно свій відгук з вибачення. Мені соромно зізнаватись, але я вперше в житті пішла з театру, не дочекавшись завершення вистави. Прошу мені вибачити. Але те, що відбувалось на сцені і в залі сприймати адекватно просто не було сил. Здалось, що або в мене вчора почуття гумору деактивувалось, або на сцені "перестарались"..Не знаю, може згодом знайду сили і спробую ще раз переоцінити той "шедевр", але..Я все розумію, театр намагається йти в ногу з часом, аби втримати глядачів. Та люди йдуть не в цирк, не на мюзикл, а в ТЕАТР! В найкращому сенсі цього слова. А це музичне "сучасне" оформлення, польоти, спецефекти,.., - це не те, що веде людей в театр. Хоча вибачусь ще раз, бо не маю права розписуватись за всіх. Гра акторів могла б врятувати, але "дурачок" Сірко справляв гнітюче враження. Вже й до театру дістались аби з Героя зробити пародію, насмішку..Хоча не маю жодних намірів нав"язувати свою думку, бо зал під кінець першої дії досить жваво реагував сміхом і оплесками..Можливо, комусь це прийдеться до смаку.

Замечательный спектакль! Большое спасибо Артистам и театру. Давно не получала такого заряда энергии. Некоторым, конечно, не нравится.. Оно и понятно. :-))

Нарешті!!!! В Україні нагадали про нашого ГЕРОЯ і його друзів!!! Чудовий спектакль!!!! Море задоволення!!! Грандіозна режисерська робота Ігоря Афанасьєва, чудовий акторський склад, багато молодих акторів! Козацький дух і в прекрасній музиці Анатолія Карпенка, і в танцювальних постановках Валерія Дебелого, в бойових сценах... Ігор Афанасьєв зробив колосальну справу для відродження українського героя Івана Сірка... Я рекомендую подивитись цю виставу всім! Бо вона буде цікава кожному поколінню... Бажаю спектаклю довгих років!!! hot wallpapers

Да!!! Видно не все в порядке в театральном "королевстве" им.Франко. Еле досидев до антракта, уходил с плохим чувством от спектакля "Урус-Шайтан", всерьез задумавшись, с неуравновешенным душевным состоянием написать с пристрастием отзыв о никчемности постановки. Премьерным выдался сей "шедевр" и публики был полон зал, и восемнадцатилетняя молодежь похихикивала сдуру (как потом оказалось - студенты театрального вуза), воспринимая плохую игру на сцене за чуть ли не талантливую работу актеров. С моей "колокольни" даже трудно вообразить, как такая "несваримость спектакля", готова радовать публику, беспросветностью, безысходностью, драмой конца света. Впрочем, с последним утверждением не стоит торопиться. Ведь режиссер попытался вытащить из пьесы трагическую неизменность запорожско-сичевой ментальности. Которая как раз трагичной-то и не воспринимается. А все больше воинственно-националистичной как норма жизни, как наш национальный конек. Эта беспросветность с абсурдным укранским колоритом угадывается, конечно, в творениях не только народных сказаний. Откройте хоть Т.Г.Шевченко и без труда ее там обнаружите. Но режиссер наверное в театральных академиях обучался и все это знает. Но знать мало, надо почувствовать, впустить в себя, чтобы в одном спектакле по одной конкретной пьесе показать всеобщую изнанку козацкого бытия. А он пробует иное интонационное звучание, примеряет другой эмоциональный настрой, словно проверяя на прочность издавна сложившееся клише "вечной классики". И оказывается, что для настоящего, профессионального и честного современного спектакля не всегда нужен модный образ. А вполне хватит и проверенного, старого, сценического языка. После моих раздумий возникает вопрос - а может ли на этой зыбкой почве взрасти что-то стоящее? Вряд ли. Но может стоить попробывать? Авось получится навести порядок в "восьмом" Чуде света - Театре.