Интервью с мастером каллиграфии Ольгой Верменич
Сегодня я впервые за 10 лет писала пером и тушью. Сегодня впервые творческий интерес победил профессиональный, и я забыла, что нахожусь на интервью. И эту магию мне навеяла Ольга Верменич – художник, мастер и фанат каллиграфии. Все же мы успели поговорить с ней о повышении интереса к искусству письма и выяснили, почему так важно не разучиться держать перо в руке.
Ольга Верменич
Дизайнер, художник, каллиграф. Закончила полиграфический факультет столичного Политехнического университета, кафедра графики. Проводит персональные и групповые выставки станковой каллиграфии и графики, имеет множество дипломов профильных конкурсов и выставок. Разрабатывает логотипы, надписи, экслибрисы, монограммы. Каллиграфией занимается 15 лет.
Каліграфія – це той вид мистецтва, який не потребує якихось особливих умов і устаткування. Вам потрібні тільки офісний папір, звичайні туші, які продаються в кожному магазині канцтоварів.
За реманентом йдіть на болото. Я не жартую. Зріжте собі якусь очеретину, і все – ви готові писати.
Матеріали для каліграфії – очеретяні калами, пензлики, металеві чи гусячі пера. Навіть з непотребу можете зробити інструмент для роботи і просто писати.
Старі пера, якими писали ваші дідусі чи бабусі, за якістю кращі за сучасні. І таке перо можна знайти буквально в кожній родині. Мені часто присилають пера з різних куточків світу, сама завжди за кордоном купую, але давно переконалася, що найкраще – це перо №41 з зірочкою.
Мій улюблений інструмент – паличка від морозива. Нею люди пишуть на моїх майстер-класах.
Зараз відбувається піднесення інтересу до ручної праці. Тому що комп’ютеризація вбиває мозок. Ми не працюємо руками. Наскільки добре ви можете зробити руками дрібну роботу, настільки добре працюватиме ваш мозок.
Гадаю, що моє завдання в житті – популяризація каліграфії серед людей.
Я розумію, що більшість людей після майстер-класу ніколи в житті знову не писатимуть. Але зробити це хоча б раз варто заради тієї емоції, яка залишається після заняття. Люди щасливі, вони в захопленні розповідають своїм друзям: «А знаєш, що я сьогодні робив? Я займався каліграфією!».
Каліграфія – це один із різновидів медитації. Це заняття дуже добре організовує. Якщо ти у знервованому, розібраному стані – ти не напишеш гарно.
Коли на моєму майстер-класі у людей дзвонять мобільні телефони, вони їх не чують, вони вимкнені з простору. Коли вони починають писати, то занурюються у цю роботу. Вони зникають.
Каліграфія – не малювання. Коли ви займаєтесь живописом – ви пишете серцем. Коли ви займаєтесь каліграфією – ви пишете мозком. Бо якщо ви порушите будову літери – вона перестає бути знаком. Бо це, насамперед, логіка. Логіка першої літери, яка пов’язана з наступними літерами у цьому написі. Тобто, це робота мозку. Буква – це насправді архітектура.
Якщо ви не вмієте чисто писати – ви ніколи не зробите каліграфії. Воно може бути оригінально, цікаво, як спроба вашого самовираження, але це не буде каліграфією.
Зараз катастрофа: люди не вміють писати. Моїй доньці, наприклад, 11 років. І я просто плачу з того, як вона пише. Це при тому, що я з нею займаюся.
Кулькова ручка – це інструмент, за який треба відривати руки тому, хто її придумав. Від неї і мозолі, і біль в руці. Якщо ви писатимете пером, у вас ніколи такого не буде. Тому що воно двонатискове: ви натискаєте і відпускаєте, пишучи таким чином як товсті, так і тонкі лінії. І в цей час ваша рука ергономічно відпочиває.
Дуже люблю українську готику. У ІХ сторіччі цей принцип вже був у літерах, які використовувались у нашому письмі. Воно дуже щільне, і літери пов’язані між собою.
В давні часи, якщо людина мала гарний почерк – вона гарантовано мала роботу.
Один з найгеніальніших логотипів, які я бачила, – це логотип Toyota. В ньому вписані всі літери назви фірми. Це принцип лігатури, коли літери з’єднуються одна з одною.
От яке привітання з Новим роком я недавно зробила. Це таке собі слово-образ, коли літери формуються у цілий символ. От ви таке привітання викинете? Звісно, що ніколи. І будете пам’ятати, як оригінально вас привітала людина в 2012 році.
Деякі люди думають: «Вау! Виявляється, каліграфи ще живі!». Каліграфія – не мертва. Вона жива. І може дуже пригодитися в житті.
Не могу не поделиться и своими впечатлениями от занятия каллиграфией. Сразу чувствуешь себя первоклассником, который неумело выводит первые каракули. Начали мы с упражнений для разогрева, но потом перешли к более сложным завиткам и рисункам. С каждым движением становилось все легче водить пером, и я, наконец, поняла, как же красиво могу писать, если захочу. И что же могу сказать? Меня от письма не могли отвлечь ни падающие под стол предметы, ни любопытное шушуканье официантов, которые с интересом наблюдали за нашим занятием. И если вам тоже не помешает такая разминка для ума и рук – скорей точите перо!
