Интервью с Ярославом Коваленко, основателем киевской школы без классов, оценок и домашних заданий
Будучи школьником и студентом, мечтал ли ты хоть изредка о свободном образовании, позволяющем заниматься тем, что тебе действительно интересно, когда ты сам этого захочешь? Никаких оценок, домашних заданий, разделения на классы, расписаний и даже конкуренции – каждый равняется только на себя! Герой нашей статьи настолько проникся этой темой, что взял и основал в Киеве первую в нашей стране альтернативную демократическую школу. В интервью Gloss.ua Ярослав Коваленко рассказал о том, как увлечение сальсой помогло ему в создании Парк-школы, о главных принципах ее обучения, лучшем дне в своей жизни и новом проекте под названием «Інститут стажувань».
Ярослав Коваленко – руководитель Школы-парк (с 2010-го), организатор подросткового лидер-лагеря «СолнцеКлеш» (с 2009-го), организатор и руководитель Юношеской бизнес-школы (с 2008-го), основатель Школы жизненных навыков (с 2007-го) и автор ее лицензированной образовательной программы, основатель школы танцев ЛатиноКлуб (2006-2008). Опыт работы в консалтинговых компаниях Киева и Киево-Могилянской бизнес-школе (2004-2006). Персональный сайт www.ykovalenko.org.ua.
Ще в школі, в десятому класі, ми писали на клаптиках паперу, хто ким себе бачить у майбутньому. Я написав – «власником мережі приватних шкіл». Цьому є дві причини. Перша: для того, щоб досягнути змін в країні, необхідно змінювати систему освіти. Саме так закладаються основи. Друге: мені правда шкода тих років, що гаються як в школі, так і в інституті. Перше вересня того року, коли мені не потрібно було прокидатися зранку до школи чи інституту, було найкращим днем в моєму житті. І все життя після школи та вузу було для мене незрівнянно кращим. Я займався тим, що хотів, я сам планував своє життя. Я висипався зранку!
Концепція саме Парк-школи викристалізувалась після декількох років досвіду організації позашкільних проектів для дітей та підлітків. Це були психологічні тренінги, бізнес-школа для підлітків, юнацький табір та навіть школа танців. Зрештою, виникло відчуття, що я вже готовий братися за школу – головну справу життя.
Київська Школа-парк не повністю повторює концепцію Парк-школи, автором якої є Милослав Олександрович Балабан (об этой образовательной системе можешь больше узнать в Википедии – прим.ред.). Наша система є автентичною і базується на досвіді трьох освітніх систем, однією з яких є російська Парк-школа.
Головні принципи Парк-школи (http://www.parkschool.com.ua):
1) Вільний вибір усіх занять. У нас немає єдиного розкладу – кожен учень сам будує для себе власний освітній шлях, самостійно розподіляючи свій час на навчальні дисципліни. У кожного є свій маршрутний лист (на папері), на якому учень відмічає своє просування.
2) Різновікові групи. Адже світ не складається лише, наприклад, з 6-класників, «малих» та «старшаків», як це нам здається в школі, коли ми в 6 класі. В Школі-парк старші допомагають молодшим та самі відчувають себе старшими; молодші бачать старших не як незрозумілу іншу «касту» людей, а як дорослих, до яких можна звернутися за допомогою.
3) Спільне прийняття рішень. Більшість рішень по школі приймається на щотижневих загальних зборах школи, де один голос дитини дорівнює голосу дорослого. А оскільки зрозуміло, кого більше в школі, саме діти керують своєю освітою.
4) Продуктивна освіта. Ми працюємо на результат. Випускаємо щотижневу газету, вчимо вірші для щотижневого творчого вечора, записуємо аудіокнигу для батьків тощо. Намагаємося організувати процес так, щоб він був наповнений сенсом для дітей, щоб вони постійно розуміли, навіщо працюють.
На початку роботи школи ми зіштовхнулися з двома проблемами. Перша і найголовніша: діти, які прийшли до нас, не могли переключитися на самоуправління. Вони зовсім не звикли брати на себе відповідальність за своє життя - звичайна школа вибила з них цю якість. І одні почали працювати втроє більше до надриву, а інші – просто били байдики. Теж саме було і з батьками – далеко не всі, віддавши дитину до Школи-парк, передали їй відповідальність за свою освіту. Батьки нерідко продовжували вказувати сину чи дочці, як і що потрібно вчити. Виключенням були лише молодші школярі, які прийшли до нас після дитячого садочка – вони прекрасно зрозуміли систему школи, і в них не було особливих складнощів з організацією роботи. Іншою проблемою було те, що при маленькій кількості дітей (ми починали з 10 школярами) було просто неможливо реалізувати більшість технологій системи. Доводилось імпровізувати.
В нашій команді підібрались класні люди, які розуміють цінності школи та кожного дня працюють над їх втіленням в життя. Мені дуже приємно, що вдалося зібрати саме таку команду.
Під час занять як в молодшій, так і в старшій школі, упор поставлено на індивідуальну роботу. Дві третини часу кожен займається напрямом, який він обрав. В нас достатньо матеріалів для того, щоб робота була різноманітною. Вчитель виступає в ролі помічника – він допомагає тим, у кого виникає запитання чи щось не виходить. Ще третину робочого часу школярі працюють в команді над реалізацією спільного проекту – випуском газети чи іншим практичним видом діяльності. Оскільки Школа-парк – школа повного дня - час після 15:00 проходить в цікавих заняттях у змішаних групах – діти варять мило, ліплять з глини, займаються кулінарією, присутні на психологічних тренінгах, грають в шахи тощо.
На моїй сторінці в Facebook записана моя діяльність: «заважати всім спокійно жити». І це правда. Моя задача – постійно розвивати школу, впроваджувати нові ідеї, контролювати виконання попередніх. А це неминуче значить, що потрібно тримати людей поза межами «зони комфорту», не дати системі деградувати в звичайну школу. Це потребує великої сили волі та терпіння.
Школа-парк є, певно, найменшою приватною школою Києва. І це при зростанні кількості школярів вдвічі, порівняно з минулим роком. Зараз у нас 16 учнів (в тому числі дошкільнята) і троє постійних викладачів.
У 2012 році заплановано відкриття ще чотирьох шкіл – в Голосієвському та Святошинському районах, на Позняках і в центрі. На Голосієво та на Позняках учні вже майже набрані. Далі є пропозиції відкрити Парк-школу в Одесі, Харкові, Львові та Тернополі. В плані до 2014 року – створити мережу з 10 шкіл: 5 шкіл в Києві та 5 шкіл в містах-мільйонниках. А до 2022-го – мрію про Школу-парк у кожному обласному центрі України. До речі, пропозиції відкриття школи з нашою системою були навіть з Казахстану. Так що можливостей для альтернативних шкіл дуже багато – як в Україні, так і в інших країнах.
З власних шкільних років в мене практично не залишилось яскравих спогадів. Якщо одним словом – ніяк. Нічого особливого. Приємні вчителі, про яких не можу сказати нічого поганого. Однокласники, з якими практично не підтримуються ніякі стосунки. Тобто – 10 років посередності за партою. Таке враження, що під час цих років я навіть не думав. Автомат для гарних відповідей на запитання.
В усіх інших українських школах є класно-урочна система. Є школи, які в рамках програми, в рамках шкільних уроків, створюють цікавий процес, де діти часто займаються цікавими справами. В Києві такою для мене є школа «Афіни». Це єдина приватна школа в Києві, з якою ми дружимо та співпрацюємо.
Створені мною Юнацька бізнес-школа та Школа життєвих навиків були важливими віхами на шляху до Парк-школи. В роботі над цими проектами вимальовувалися принципи, які лягли в основу Парк-школи. На даному етапі вони функціонують лише номінально. Проекти є важливими для мене, і коли кількість школярів в школі збільшиться, вони стануть повноправною частиною нашої системи.
Новий проект, над яким я працюю, – це «Інститут стажувань» для студентів. Суть в тому, щоб половину часу студенти проходили стажування в різних компаніях, аудиторні ж заняття звести до двох-трьох днів на тиждень. З вересня 2012 плануємо відкритися. Сайт проекту: www.stazher.com.ua
Останні 5 років я танцюю сальсу. Півроку позаймавшись в танцювальній школі в Києві, я покинув столицю на два роки, щоб взятися за реалізацію власних проектів. І я зрозумів, що 16 років навчання (школа + вуз) не дали мені знань та навиків, необхідних, щоб розпочати свою справу. Десь за тиждень я відкрив у маленькому місті школу танців – свій перший власний проект. Тобто, те, що було для мене задоволенням, дало початок власній справі. В перший же місяць роботи я окупив вартість свого навчання приблизно тричі. Школа танців давала мені кошти розвивати й інші проекти. Отже, все розпочалося з танцювального хобі.
Мрію про заміську школу. Школу-пансіон під Києвом, або в Криму з видом на море, або в загубленій частині українських Карпат, де можна вчитися і жити. Місце на природі - з лісом, річкою та купою вільного простору. Сто щасливих дітей та дорослих, які живуть і вчаться поруч. А ще – в мене є цілий список з 150 пунктів власних бажань, які я хочу втілити в своєму житті. Список існує вже роки три. Реалізовано 8 пунктів, ще 142 залишилось.
