Интервью с Ольгой Цеюковой, киевлянкой, которая собирается сбежать из Алькатраса
Ольга Цеюкова – отчаянная девушка, работник одной из всемирных нефтяных компаний, которая решила заработать денег на благотворительные цели с помощью заплыва – из Алькатраса (острова с тюрьмой) до берега Сан-Франциско. Уже через две недели мы узнаем, получится ли сделать это человеку, который и плавать-то научился всего 2 года тому назад. Зачем она это делает? Сколько денег планирует собрать? Не боится ли быть съеденной акулой?
Мене звати Ольга Цеюкова. Мені 32. Народилась в Запоріжжі. Одразу після закінчення університету переїхала працювати до Києва, де прожила щасливі 10 років до червня цього року.
В мене дві вищі освіти, а також диплом Шведського інституту. Я працюю в міжнародній компанії в нафтогазовій галузі. В Україні я відповідала за розвиток бізнесу. В червні цього року моя компанія перевела мене працювати в Великобританію, де я відповідатиму за комерційні питання в Північному морі та Ірландії. Вже трохи більше місяця я живу в місті Абердін, що вважається нафтовою столицею Європи.
Поки життя в Абердіні для мене не дуже відрізняється від життя в Києві – я дуже багато працюю, а після роботи біжу в басейн на тренування, бо до мого запливу з Алькатрасу залишилось дуже небагато часу, і потрібно інтенсивно тренуватись.
Я навчилась плавати два роки тому, коли за порадою подруги звернулась до тренера з плавання Уляни Корнєйко. Десь таким самим часом я познайомилась з директором благодійної організації «Деполь Україна» Віталієм Новаком. Ці дві людини змінили моє життя! Уляна показала мені, що наполегливим тренуванням можна досягти будь-якого бажаного результату. Віталій же відкрив для мене проблему бездомності в Україні та те, як одна людина може впливати на вирішення проблеми та на життя цілої низки людей. Саме тоді і виникла ідея проплисти від Алькатрасу до берега, щоб зібрати кошти на проекти «Деполь» в Україні, що спрямовані на допомогу бездомним дітям, молодим людям та дорослим.
Я навчилась плавати 2 роки тому. Могла якось «проплисти» 1-2 метри тільки якщо знала, що в будь-який момент зможу стати на дно. Зараз за годину тренування я пропливаю в середньому 2-2,3 км. Це небагато в порівнянні з олімпійцями, але непогано для людини, що навчилась плавати в 30 років та тренується 2 роки, паралельно маючи дуже виснажливу роботу та працює 11-12 годин на добу...
В Києві я тренувалась 3 рази на тиждень. В Абердіні я тренуюсь 4-5 разів на тиждень для того, щоб краще підготуватись до Алькатрасу. Половину тренувань проводжу в басейні, половину – в озері для того, щоб було відчуття відкритої води, а також щоб тіло звикало до низької температури: в затоці Сан-Франциско найтепліша вода +15С, в озері, де я тренуюсь, середня температура води +11С.
Моє здоров'я та фізична форма набагато покращились після того, як я почала займатись плаванням. Я жодного разу не хворіла минулої зими. Плавання також дуже заспокоює та допомагає зануритись в себе, думати.
Благодійністю я зацікавилась три роки тому. Сприяло на це навчання в Шведському інституті. Я хотіла зробити особистий внесок у розвиток моєї країни та своїми діями сприяти покращенню життя людей в Україні. Коли я зустріла «Деполь» та дізналась страшну статистику (в Україні більш ніж 250,000 осіб безхатченки, з них до 100,000 дітей та молоді), я не могла стояти осторонь. Я стала опікуном «Деполь» для того, щоб своїми знаннями та досвідом допомагати розвитку проектів в Україні, щоб охопити якнайбільше людей, яким потрібна допомога.
Я досі пам'ятаю свою першу зустріч з бездомними дітьми, що прийшли до мікроавтобусу Деполька погрітися та поїсти; я пам'ятаю чергу за гарячим супом на проекті #5 та очі старенької бабусі, яка залишилась без дому після того, як шахраї забрали її квартиру - вона вже 7 років жила на вулиці! Протягом семи років вона жодного разу не спала під дахом! Взимку, щоб якось погрітися, вона курсувала електричками завдяки безкоштовному проїзду по пенсійному.
Ідея з втечею з Алькатрасу виникла спонтанно. Я десь прочитала про когось, хто це зробив. Я тоді взагалі не знала, що існують інші запливи, крім Ламаншу (до нього мені далеко) та Алькатрасу.
Якщо мій заплив буде вдалим, і я допливу з Алькатрасу на берег – я стану першою українкою, яка це зробила.
Моя сім'я спочатку довго думала, що я жартую. Але потім зрозуміла, що ні – і зараз дуже підтримує. Моя мама пильно слідкує за пожертвуваннями, які приходять через сайт, та радіє кожній копійці.
До запливу залишилось 2 тижні, і я вже трошки починаю нервувати.
Коли я продавала документи на візу, а так чесно і сказала – збігаю з Алькатрасу. Вони посміялись та візу дали. Взагалі у мене з візою проблем не було, а ось чоловікові моєму відмовили, тому я буду там одна без ніякої підтримки з боку рідних. І це, якщо чесно, дуже мене засмучує. Але що робити? У бездомних теж нікого поруч нема, щоб підтримати в найважчі часи їхнього життя.
Я планую зібрати 10,000 доларів. Сьогодні вже є 40%. Ще потрібно 60%!
Я сподіваюсь на вдачу першого запливу. Невдача буде тільки у разі, якщо мене з’їсть акула. Як кажуть, «невдача не є варіантом».
Є певна цікавість ЗМІ, але поки не з України. Ми тільки почали з ними спілкування. Подивимось.
Проти медуз допоможе гідрокостюм (хоча, сподіваюсь, при такій температурі води медуз не буде), а ось акул навпаки гідрокостюм привабить, бо вони люблять ласувати морськими левами, а людина в гідрокостюмі дуже схожа на одного з них.
Якщо акула – то вже все, кінець історії. Наш головний бухгалтер любить жартувати, що якщо мене з’їсть акула, то страховка буде більшою, аніж кількість грошей, які мені вдасться зібрати.
Найбільша глибина піді мною під час запливу, якщо я не помиляюсь, буде близько 30 метрів.
Если ты хочешь пожертвовать денег, заходи сюда.
