Вони махнули рукою, ризикнули, кинули усе і поїхали змінювати життя в іншу країну. Чотири різні людини. Різні країни та різні професії. Проте поєднує їх одне – жага до кращого життя та внутрішня сила шукати його. Особисто я побоялася б поїхати працювати, наприклад, в одну з країн Азії. З моїм топографічним кретинізмом я б уже в першу добу заблукала десь на околиці Гонконга. Тому завжди було цікаво, що коїться в голові та душі того, хто все ж наважився поїхати за тридевять земель. А головне, який післясмак залишає робоча поїздка.
«Індія – не країна йоги»
На руках Маші свіжонамальоване мехенді. За перші 5 хвилин зустрічі вона встигає вимовити декілька слів, які для мого вуха звучать досить дико. Проте тепер я знаю, не лише що таке «намасте», а й що таке «кітна», «да сат» та «куч ніє».
Маші 24 роки, вона режисер монтажу. Каже, своє ремесло дуже любить, але в Україні працювала за копійки. Тому одного дня зробила дуже спонтанне рішення і поїхала працювати в Делі. Там її чекала позиція хостесс.
«Поїхала, бо була цікава пропозиція. Здавалося, що це легкі гроші, плюс, побачу нову екзотичну країну задарма (роботодавець оплачує авіаквитки туди і назад, віза теж за його рахунок). Думала, що буде вдосталь вільного часу для подорожей і саморозвитку»
Та от в реальності все виглядає далеко не так романтично. Тож вже за перші тижні перебування в колоритній Індії та перші дні роботи Маша розбиває перші рожеві окуляри.
«Дуже важкі і довгі переїзди. Хостесс – не так легко, як здавалося на перший погляд. Це робота, коли ти повинна стояти по 4 години на холоді опівночі або в спеку вдень. Це коли працюєш без вихідних по 2-3 тижні. Та й на хостесс мої функції не обмежилися. Я не тільки вітала гостей на вході, але й була барменом, імітованим музикантом і це ще далеко не весь перелік ролей. Моя зарплата була 600 доларів + гроші на їжу - 100$. Я отримала всю суму, окрім одного місяця, коли ми не мали роботи, це таке затишшя через державне релігійне свято Холі»
Після декількох місяців перебування в Індії розвіюються не лише уявлення щодо роботи, а й щодо головного – самої, власне, Індії. Особисто в мене ця країна асоціюється крім Будди, слонів та фільмів ще й з йогою. Так ось – цією самою йогою там займаються не так масово, як нам здається.
«Йога недешева (від 75 грн за сеанс). Здивувало не лише те, що йога більше цікавить приїжджих та туристів, а й те, що жінки повинні прикривати свої ноги та плечі, на кшталт мусульманських країн. Крім того, за шлюб там досі батьки домовляються. Серйозно, дуже маленький відсоток молодих самі познайомилися і вирішили одружитися, кохання є в боллівудських фільмах. Воно там і залишається. А ще в Індії прийнято жити сім’ями, тобто батько, матір, бабуся і дідусь, їх сини, невістки, та онуки – всі під одним дахом»
Повертаючись до робочих нюансів, Маша розповідає та попереджає всіх, хто захоче туди поїхати на роботу. Труднощі з мовним бар’єром, навіть попри досить високий рівень знання англійської. Бо хоча в країні й дві державні мови, хінді та англійська, через бідність не всі індійці знають другу. Та й узагалі, найменш забезпечене населення не має освіти, тому зазвичай англійською може максимум порахувати.
«Не мова – а тарабарщина»
І якщо Маша навряд повернеться на роботу у чужу країну, на чужі умови, то другий герой цього матеріалу – Андрій - без страху і сумніву вже втретє їде працювати за контрактом до Туреччини. Це інтерв’ю з ним я записала за декілька днів до його чергового відльоту на заробітки. Андрій – журналіст. Але хліб йому приносить інше ремесло. Танці.
«Танці й фітнес уже давно були моїми хобі, тому на час мого контракту я залюбки змінив спеціальність журналіста і отримував задоволення від не менш творчих обов'язків у команді аніматорів та балету. Кілька перших місяців турецька мова здавалася мені просто тарабарщиною якоюсь. Було важко запам'ятати бодай декілька найпростіших фраз. Але згодом я звик до такого мовного оточення і навіть міг спілкуватися найпростішими буденними мовними зворотами»
Схожа історія з понаднормовим графіком та роботою не зовсім за тим напрямком, за яким підписувався контракт, чекала і на Андрія. В Туреччині він освоїв ази фітнес-інструктора. Грошову винагороду за такі неточності щодо робочих ролей на папері та в реальності виплачували вчасно та в повному обсязі. Тільки от курс іноземної валюти у спекотній країні постійно був невгамовним, тому хлопець отримав відчутно менший конверт.
«Зарплата була 700$, проте за законом Туреччини ми могли отримувати виплату лише у місцевій валюті, тобто турецькими лірами. І це стало такою собі не надто приємною несподіванкою, адже протягом туристичного сезону курс щорічно змінюється і еквівалент у долларах під кінець контракту (жовтень) складав 590$»
В цілому, українців там люблять. Андрій розповідає, таке відношення можна навіть назвати дрібними привілеями – приязне ставлення до нас, як для українців, дуже тішило.
«Раджу усім, хто любить подорожувати, хто відкритий для світу та нових знайомств, для нового досвіду – не вагайтеся, відкривайте у собі нові грані, досліджуйте інші культури, вчіть чужі мови і ви будете володіти усім світом, тому що світ буде у вас»
«Квиток в один кінець»
Ще більше хіба вражає історія ще однієї Маші. Вона працювала лінійним продюсером на телеканалі 1+1. Але щойно закінчила проект, вирішила поїхати в Єгипет.
«Я взяла тур до Єгипту, до міста Хургада, це був найдешевший тур. Полетіла на 11 ночей. Після туристичного відпочинку, почала шукати роботу за місцем, тобто спочатку роботи не було»
Квиток в один кінець, авантюризм та сміливість – все, як у найкращих голлівудських фільмах. Її історія триває в Єгипті уже більше двох років. Там Маша працює адміністратором фотосалону при готелі. Каже, на щастя, її історія обійшлася без неприємних моментів.
«В Єгипті часто працюю за відсоток, дуже рідко коли є зарплата, ставка. У мене зп набагато краща, ніж була, коли я працювала на той моммент в Україні. Коли я поїхала, долар почав різко підвищуватися і зарплата понад 1000 доларів не отримували фактично. В Україні долар був по 12, я отримувала зп 1000 дол, тут у мене зарплата стала більше тисячі доларів. Звичайно, не відразу і не кожен період»
Дівчина розповідає, мовний бар'єр – не найбільша проблема. Найскладніше було адаптуватися до норм та правил поведінки, адже Єгиепт – мусульманська країна. Тут є чіткі правила, як повинні себе поводити чоловік та жінка, в суспільстві і вдома.
«Я вже трохи вивчила арабську. Адаптувалася до місцевих законів. На даний момент, я в Єгипті і думаю, це правильне рішення. Але тепер тут я не зовсім за гроші. Узагалі – це зовсім інший світ. Навіть трошки сенс життя змінюється»
«Не Китай –
суцільний фейл»
Всі ці історії, звісно, чіпляють, але мені стало дуже цікаво – а чи узагалі реально поїхати працювати на край землі за професією? Виявляється, можна!
Іра – перекладач. Поїхала працювати в Китай, місто Чанчунь, вчителем англійської мови. В Україні вона закінчувала факультет з вивчення іноземних мов. Така освітня інвестиція тепер приносить їй гроші в країні драконів. Дівчина каже, їхала дивитись на інший світ, іншу культуру. І щоб побувати там не просто в ролі туриста на кілька днів, а пожити, працювати та бути частиною суспільства. Тільки от дивує Китай буквально на кожному кроці.
«Можна писати трактат на тему фейлів. Китайські діти, які після туалету не миють руки і сунуть їх в рот, чи ходять постійно з руками в штанах. Дивує справляння потреби під кущем у центрі міста; плювки у громадському транспорті і не тільки; тонни бруду навкруги, хоча вулиці миють»
Іра порівнює роботу в Україні. Вчителя в Китаї цінують, до нього прислухаються і вважають авторитетом.
«Весь час сприяють твоєму розвитку і надають всі умови та матеріали. Якщо потрібні курси, тобі їх оплатять, оскільки школа зацікавлена у розвитку власних працівників. Щодо мови, то китайську не так просто вивчити, а може просто я не хочу. Знаю зараз повсякденні фрази для життя – і то не всі»
Іра не виключає варіанту, що в Китаї вона вперше та не востаннє. А усім, хто вже наважився їхати в цю країну – ділиться лайфхаком:
«Завантажте VPN перед приїздом в Китай, тут не працюють Facebook, Instagram, Google і все, що пов'язане з ним».
