Відпочинок душі і тіла Віктора Бронюка

Він - екстраординарне обличчя Української естради. Прошу зауважити, що саме естради, а не шоу-бізнесу. На відміну від зірок останнього його згадують частіше не за зовнішністю чи назвою гурту, незважаючи на харизматичність обох чинників, а саме за творчістю. Не зрозумівши, хто такі ТІК, у людей відразу з’являється щаслива посмішка на обличчі, як тільки я почну наспівувати знайомі рядки пісні «Олені». Саме тому вирішила дізнатися дещо більше з життя фронтмена гурту, Віктора Бронюка, який залюбки поділився своїми вподобаннями.

Хто в ліс по дрова, а хто по гриби

Віктор, як ви зазвичай відпочиваєте?
Якщо випадає так, що є вільний час, то я дуже люблю поїхати в ліс позбирати гриби. Взагалі віддаю перевагу активному відпочинку. Не люблю сидіти і тушуватися в квартирі чи ще десь. Краще виїхати з друзями на якесь озеро чи річку скупатися, поробити шашлики, побігати в футбол або ж половити рибу, раків.

Куди ви їздите по гриби?
Взагалі Вінниччина – місцевість лісостепова. Лісів у нас є дуже багато. Інколи навіть дрімучих. Я не люблю ходити туди сам. Зі мною ходить дружина. Буває беремо з собою друзів, сідаємо в машину і їдемо десь кілометрів 40-50 від Вінниці. Причому, як правило особливо нічого не назбируємо, але такі прогулянки, та ще й у гарному товаристві, завжди йдуть на користь.

Які ви гриби збираєте?
Ті, які можна їсти. Я трохи розбираюся в грибах і можу відрізнити поганку від того, який можна вживати. Якщо в мене виникає сумнів з приводу того чи отруйний він чи ні, то рішення приймається в негативну сторону, тобто краще його не брати.

Чесна рибалка

Де ви любите рибалити?
На рибалку люблю їздити на батьківщину в Хмільник, на річку Південний Буг і на озера. Як правило, з друзями або хлопцями з групи. Не люблю ловити рибу сіткою чи закидати вудку й сидіти дивитися на поплавок. Я ловлю рибу руками, стоячи по коліна у водоймі. Для мене важливіший сам процес. Можливо, нічого не спіймаю, але цікаво. Вважаю, що це найчесніший спосіб, тому, що в риби рівно стільки ж шансів втекти, як у мене її піймати. Не користуюся електровудками чи сучасними навроченими гачками, щоб обманювати її.

Коли-небудь щастило щось спіймати таким способом?
Звичайно! Щуку ловив, коропа, карася, окуня. То найстрашніше, коли попадається йорж або окунь. Вони дуже колючі, і я поколов руки. Раків також ловив. Інколи по декілька відер назбирували. Зараз вже менше, правда. Це ще в юності, будучи студентом, бувало таке, що по два відра. Правда, всі руки були страшно покусані, але сам процес приносив неймовірне задоволення.

Ви рибу сам готуєте?
Я взагалі навіть вдома сам готую. Для мене нема проблеми приготувати щось смачне з риби чи ще з чогось. Посмажити на природі на кострі, на вугіллі, на грилі чи вдома – найшвидше це засунути в мікрохвильову.

Тут дуже багато є способів. В залежності від того, що і як я хочу приготувати. Це питання фантазії, а фантазія у нас бурхлива, тому можу дуже багато рецептів зараз сісти і штук двадцять написати. Самий простий і найсмачніший – це запікати в глині. Краще, коли риба не маленька, а велика, тому що коли ти її смажитимеш на кострі, то вона висохне і буде несмачна. Береш глину, зробивши однорідну масу, обліплюєш нею рибу, яку вже заправили приправами (можна добавити перцю, коріандру – залежно від того, що є під рукою), і кладеш її прямо в вогнище. Потім вона висихає там – глина нагрівається і риба в ній засмажується. Розбиваєш глину і витягуєш звідти вже готовий продукт – дуже смачний і корисний.

Ще я можу взяти старе відро, на дно кидаю хмиз з будь-якого фруктового дерева, зазвичай беру вишню. Тільки не листя. Молоді пагони, але такі, щоб гіллячка була не зелена. Можна сухі. Далі, поклавши на відро палички навхрест у мене виходить така собі решітка, на якій розміщаю рибу і ставлю відро в вогнище. Коли метал нагрівається, гілля починає тліти, виділяючи дим – риба таким чином коптиться. Під пиво – дуже класна штука.

Ви любите пиво?
Ні. Якраз в листопаді було вже п’ять років, як я не п’ю пиво. Не знаю, чому. Немає якоїсь конкретної відповіді. Просто не хочу. До того пив. Не було жодного переконання, яке б мене штовхало, щоб я пив. Просто прийшов такий момент, коли мені не захотілося його, от і все.

Побачити, що твориться під носом

Ви проводите час в клубах чи в пабах?
Не люблю таких місць. По-перше, я сам не палю цигарок, а там постійно накурено і для мене це неприємно. По-друге, там завжди дуже шумно, безперервно гупає – це те, чого нам в житті вистачає і так. Якщо є десь можливість кудись піти, то для мене, наприклад, краще поїхати десь за місто. Сісти в кімнаті і сказати «от нема куди піти» - це для ледачого. А тому, хто хоче знайти собі якийсь відпочинок, не треба їхати тисячу кілометрів. Як правило, дуже багато цікавих місць є в нас в Україні, які, здавалось би, в тебе під носом, а ти навіть не знаєш, що вони існують.

От зараз, наприклад, я багато в чому відкриваю для себе Україну, катаючись з гастролями. Навіть в нас у Вінницькій області є дуже багато речей, які раніше навіть не бачив і не підозрював, що вони є. Наприклад, така цікава річ, як скельні монастирі в Лядово, Могилів-Подільський район. Є така легенда, що засновник Печерської Лаври, перед тим, як заснувати її в Києві, деякий час жив там в печерах.

Два моря

Куди ви з сім’єю їздите відпочивати?

Залежно з якою сім’єю. Я тільки нещодавно одружився. З дружиною влітку були в Криму і в Єгипті. Я вже давно хотів зайнятися дайвінгом, тому більшу частину нашого відпочинку ми проводили в морі. Я до того ніколи не плавав з маскою, не пірнав. Вразив підводний світ. В Червоному морі, як дивишся, то таке враження, ніби це по телебаченню. Особливо ці різнокольорові риби нереальних кольорів, неприродних.

Дружина теж плавала з вами?
Так. Причому мені навіть соромно було перед нею тому, що в неї все нормально було, вона ніби не боялася. Думав: «Як це їй не страшно, а я так осоромився!». Хоча вона, мабуть, також переживала, просто не показувала.

Де ви відпочивали в Криму?
Поїздили по всьому південному березі. В мене перша освіта – художня, і ми в 1997 році обходили пішки майже увесь Крим, малювали – в нас була художня практика. От якраз, власне, минулого року знайомив дружину з півостровом – показував ті стежки, де ми колись ходили, зав’язували там на деревах стрічки з бажаннями (цікаво їх було знаходити). У нас в Україні, можливо, воно не так розрекламовано в туристичному напрямку, але є дуже багато чого подивитися. Навіть в цьому році в Чорному морі пірнали ловили крабів, рапанів, на яких я раніше не звертав уваги. Чомусь думав, що вони живуть десь там далеко-далеко в океані.

А що ви малювали на практиці? Залишились малюнки?

Переважно пейзажами займались. Практика була з графіки, акварелі і гуаші. В основному – етюди. А, на рахунок малюнків, то навіть не знаю. Десь мабуть валяються. Справа в тому, що якщо були вдалі роботи, то їх, як правило, комусь пороздаровували.

Ви зараз малюєте?

Зараз – ні. Осьдо чай п’ю.(Сміється). В мене дома на мольберті стоїть незавершена робота – натюрморт «Соняшники». Треба буде домалювати, напевно. Щось немає часу. В мене так виходить, що як тільки я намалював картину, зразу хтось приходить і забирає: «Подаруєш?» - «Забирай!». Буває так, що коли йдеш в гості і не знаєш, що подарувати, то, напевне, краще той подарунок, який ти зробив власними руками.

Що б таке з’їсти?

У вас є улюблений ресторан чи кафе?
Я досить таки вимоглива людина до кухні і люблю сам готувати. Так, щоб, скажімо, іти кудись, то обов’язково до чогось доколупуюся. Зі мною дуже важко ходити в ресторани. Дружина постійно скаржиться. Ну зараз намагаюсь не коментувати то все. Але я добре розбираюсь в кухні європейській, східній, українській і завжди мене щось не влаштовує. Просто, якщо стоїть питання харчування, то для мене краще приготувати щось смачне, запросити до себе в гості друзів чи знайомих і пригостити.

Який інтер’єр вам більше до вподоби?
Мені подобається, щоб була атмосфера невимушена, щоб не напружувала. Часто буває так, що як нароблять там якісь дизайнери пост-модерністи, поналіплюють якихось ліваків, що ти, як заходиш, маєш обов’язково головою вдаритись об якусь прялку, яку знайшли в діда в клуні, де вже кури трошки посиділи, кільканадцять років, і яку потім відчистили від того всього. Ще й якихось глечиків понавішували. Воно має бути зручно, комфортно, щоб ніхто не стояв над головою, не грюкало. Інтер’єр має створювати позитивну атмосферу споживання їжі. Щоб не хотілося бігом проковтнути все і тікати звідти тому, що там страшно знаходитися.

Були в якихось неординарних закладах?
Так. В Трускавці був. Там є кав’ярня у вигляді гроба. Гроби навіть стоять між столиків. Взагалі оздоблення таке похоронне. Багато курортників заходять і дивляться на ту всю штуку. Я не знаю, чи його знесли, бо місцеві парафіяни в церкві щось трошки бунтували, казали, що то не правильно.

Цікавий дуже заклад є у Львові на площі-ринок, «Криївка», зроблений у стилі бункера УПА. Коли заходиш, тебе зустрічає такий дід з шмайсером наперевіс і дає тобі спочатку медовухи. Далі роздвигається шафа – тебе спускають в бункер по східцях. А там ціла підпільна організація сидить. Від того всього підіймається настрій. Саме меню відповідає обстановці – зроблено у вигляді партизанської листівки, де розписано такі страви, які ти не знайдеш в якомусь іншому ресторані.

Яка кухня вам подобається?
Кухня? З кедра білоруського. Так, щоб кахель на стелі був наклеєний.(Сміється)

Люблю українську кухню. Останнім часом у мене була така ідіотська мрія – навчитися робити суші. Думав, що це настільки важко! Дивлячись ці фільми, де кухарі розповідають, що от я сидів десять років чистив креветки, потім мене допустили помити руки вперше за десять років, потім я ще стільки ж дивився, як завертають ці суші. Насправді їх легше робити, ніж голубці. От буквально кілька тижнів назад готував їх, і в мене вийшло. Тепер я вже знаю японську кухню.

А з української кухні у вас є улюблені страви?
Борщ. Я вмію дуже добре готувати його і вважаю, що це цар всіх страв. Причому він має готуватися тільки в гарному настрої, тільки зі свіжих продуктів і ні в якому випадку ні з напівфабрикатів, як зараз модно купувати. І має бути такий, щоб ложка стояла – це називається сирітський борщ.

Єлизавета Ненько