Интервью с электронным издателем Антоном Санченко

Антон Санченко

Мені пощастило з оточенням, усі мої знайомі кияни читають досить багато. Щоб не загрузнути у методології визначення справжніх «споконвічних» киян і новоприбулих донеччан, пропоную вважати киянами усіх користувачів київського метро. Досить придивитися до цих пасажирів, як розумієш, що таки читають немало. Ось тільки вже переважно зі смартфонів, електронних книжок та інших гаджетів. Це незручно для літературних критиків, які раніше саме в метро дивились на обкладинки книжок, щоб зрозуміти, кого ж зараз читає публіка.

Чому кияни купують так мало книжок? Чекають, поки хтось за два тижні після виходу нової Ірен Роздобудько викладе її на піратській бібліотеці. Кияни ж – розумні, легко запам’ятовують адреси піратських сайтів.

У киян – всепереможна любов до халяви. Іноді собі ж на шкоду в довгостроковій перспективі. Кияни про таке зазвичай не задумуються, як і одесити чи львів’яни. Любов до халяви – це те, що насправді об’єднує нашу країну. А може і нашу планету.

Оцифрованих в романтичні часи інтернетів текстів вистачить будь-якому читачеві на читання до кінця життя. Максим Мошков колись зрозумів це стосовно своєї інтернет-бібліотеки і перестав її наповнювати і розвивати далі. 20 гіг текстів дійсно не перечитати протягом одного людського життя.

З монітора читати незручно і шкідливо для очей, неможливо в дорозі, на пляжі чи у ванні. Поява електронних рідерів і планшетів, в які тепер можна закачати усі накопичені в е-бібліотеках скарби, цю проблему остаточно вирішила.

Я з розумінням ставлюсь до людей, які не читають. Але намагаюся без примусу справ з ними не мати. Потрапляючи в якусь нову для себе халепу, людина, зазвичай, шукає моделі поведінки в прочитаних книжках та побачених фільмах (в яких теж первісний все ж текст – сценарій). Якої поведінки і якого потрактовування незнайомої ситуації слід очікувати від людини, чий культурний багаж обмежився переглядом порнофільмів? Це, до речі, не заклик проти порнофільмів. Це заклик до розширення спектру зацікавлень і іншими жанрами.

Значне скорочення кількості читачів, порівняно з радянськими часами, відбулося завдяки тому, що в людей з’явилася альтернатива читанню – саме життя. Не читання детективів, а участь в рекетирських бригадах, не читання Жака Ів Кусто – а пірнання з аквалангом на тих же Мальдівах, не читання Карла Маркса – а накопичення отого первісного капіталу і так далі.

Люди, читайте! Кожна прочитана книжка зменшує термін вашого ув’язнення на два місяці. (Перевірений рецепт бразильських тюремників).

Потрібні книжки самі знайдуть вас в потрібному місці і в потрібний час. Варто лише не втратити звичку до читання. Я б сказав так: до 25 років людина розумна повинна прочитати десь 1000 книжок. Байдуже яких, література побудована таким чином, що потрібні саме вам серед них обов’язково трапляться. Ну ось, одні цю тисячу подужали, інші ні.

Для автора в наших реаліях різниця між паперовим і електронним форматом, з одного боку, суттєва – за паперовий носій заплатили книгарні, друкарні, видавництву, і врешті автору. Електронний в наших умовах – це переважно усіма улюблена шара. З іншого боку, український автор втрачає настільки менше гонорарів за Стівена Кінга, що йому не варто серйозно ображатися за це на свого читача. Хіба що з принципу.

Видавці продають не папір з надрукованими на ньому літерами. На цьому заробляють виробники паперу й поліграфісти, яким байдуже, що на тому папері надруковано, книжки чи передвиборчі гасла. Видавці продають свій смак і своє розуміння того, що буде цікаво і вчасно читати вітчизняній публіці.

Усі надії на початках інтернетів, що можна якось голосувати за книжки інакше, ніж гривнею, не справдилися. Інтернет захлинула хвиля низьковартісних книжок. Читачі шукають вже зарекомендовані іншими книжками імена авторів. Механізму появи нових імен електронна книжка досі не напрацювала, вона здатна лише копіювати паперові, що вже відбулися.

В мене була певна надія на захищені формати, електронні книжки за електронні гроші. Я говорю про Amazon. Але навіть «платність контенту» виявилася недостатнім фільтром. Зараз покупці на Amazon вже неабияк обурюються валом низькоякісних книжок, опублікованих самими авторами.

Електрика, яку споживає будь-який пристрій для читання, окрім власне книжки – ресурс не відновлюваний (первісно це вугілля, нафта, газ тощо), а берізки – ресурс відновний, виростуть нові. Тому не все так однозначно.

Книжка якраз і відрізняється від інших медіа в кращий бік тим, що їй байдуже до умов, в яких ти читаєш. Будь то кав’ярня, чи диван удома, чи галявина в лісі. Списки прочитаної літератури ув’язненого Юрія Луценка тому підтвердження.

Читання іноземних книжок – один з найкращих способів вивчити чужу мову. Звичайно ж, бажано закріпити її потім «на місцевості». Але якщо мета дещо інша – правильно зрозуміти автора тієї книжки, варто довіритись професійним перекладачам. Не все в художніх перекладах так просто, як Google translate. Бо Кіплінг і Гессе теж стояли на плечах якихось попередніх титанів, треба собі гарно уявляти саме ту літературу і саме той час, тобто дискурс.

Художній текст – найбільш інформаційно ємний в порівнянні з іншими стилями,найекономніший спосіб повідомити дуже багато в короткому вислові. Для економії часу варто читати художні книжки.

Відомий приклад з американських структуралістів. Пушкінський рядок з «Дон Жуана». «Дождемся ночи здесь. Ух, наконец, достигли мы ворот Мадрида».

Якщо почати його розбирати, виявляється що:

1. Мадрид – це Іспанія.

2. Ворота – це середньовіччя.

3. Дождемся – множина, їх не менше двох.

4. Дождемся – наказовий спосіб. Пан говорить зі слугою.

5. Ух, наконец, достигли – втомилися, довго й далеко йшли, радіють закінченню мандрівки.

6. Дождемся ночи (перед воротами) – їх розшукують, вони поза законом.

І так далі. Мені знадобилося 6 рядків тлумачного тексту на один рядок художнього.

Як тільки зникнуть бібліотеки, людство повернеться до часів первісної дикості.Електронні бібліотеки нічого не вирішують, вони існують до перших проблем із залізом, програмним забезпеченням, вірусами чи просто знеструмленням.

Бібліотеки останнім часом активно шукають своє місце і змінюються. Тому зараз вони існують вже і для безкоштовного Інтернету, бібліобусів – бібліотечних автобусів для віддалених населених пунктів, творчих вечорів, дослідницької роботи і багатьох інших речей. Але головне – щоб напрочуд культурним і вишуканим жіночкам було де працювати і вони не зникли, як вид.

Буккроссинг - гарна ідея. Її в наших умовах зробило недієвою те, що кожен хоче схитрувати і виміняти на своє поганеньке шило якесь неймовірне мило. Вкинути в кошик «Загибель ескадри» Корнійчука, а витягнути з нього «Мобі Діка» Германа Мелвілла. Довго така система існувати не може, лише декілька ітерацій. Привабливішою мені видається ініціатива письменниці Міли Іванцової, яка збирає «зайві» книжки своїх знайомих для цілком конкретних сільських бібліотек.

10 книжек, которые повлияли на жизнь Антона Санченко

1. Гомер, «Одісея».

2. Лайош Мештерхазі, «Загадка Прометея».

3. Іван Котляревський, «Енеїда».

4. Герман Мелвілл, «Мобі дік».

5. Віктор Конецький, «Солона крига».

6. Джозеф Конрад, «Молодість».

7. Леонід Тендюк, «Під крилами альбатроса».

8. Микола Трублаїні, «Лахтак».

9. Джошуа Слокам, «Навколосвітня подорож вітрильником наодинці».

10. Раймонд Бізлі, «Генріх Мореплавець, герой Португалії і відкриттів».