Де живуть київські мостобудівники
У Києві є окремий район, в якому живуть містобудівники. Одного разу, проїжджаючи на потязі по новозбудованому мосту, мені в око впала невелика місцевість під мостом. Як з'ясувалося пізніше, це була оселя київських мостобудівників.
На тлі мосту красується велика, висотою звичайної середньостатистичної людини, блакитна табличка з написом «Мостозагін-2». Праворуч від неї розташувалась не дуже широка піщана дорога, вся в слідах від коліс вантажівок. Вдалині - порожня сіра будка вахтера. Людей тут поки що немає. Обережно огинаючи калюжі масла і мазуту, рухаюся вглиб мікрорайону. Навколо стоїть незліченна кількість старих вантажівок і ще якихось технічних машин, вже неробочих.
Район складається з однієї вулиці, названої на честь інженера-будівника мостів і доріг Ісаака Баренбойма. Зараз тут, як і за радянських часів, живуть винятково мостобудівники зі своїми сім'ями. Вулиця була створена 1984-го року для працівників мостозагону № 2, які після Великої Вітчизняної війни відбудовували мости через Дніпро.
Більшу частину світлого дня тут тихо і малолюдно. Район, де живуть мостобудівники із загону «Мостобуду-2», розташований в п'ятнадцяти хвилинах ходьби від станції метро «Видубичі».
Уздовж рівної неширокої дороги стоять одна дев'ятиповерхівка і близько десяти двоповерхівок. Все виконано в одному колірному рішенні - сіро-бежевий кахель. В кінці дороги одна із технічних будов «Мостобуду-2» закриває вид на Дніпро. Довкола досить зелено - багато великих дерев, під якими можна врятуватися від літньої спеки або від осіннього дощу. Вулиця виглядає дуже охайно - немає сміття, все гармонічно.
На решітці біля продуктового томно догорає залишений кимось недопалок. З магазину виходять жінка зі своїм другом. В руках у них хліб, дві пляшки пива «Балтика 3», одна «сімка», ну і, звичайно ж, сушена риба. Сам магазин невеликий і зроблений на радянський манер. Місцеві жителі кажуть, що раніше тут був музей Великої Вітчизняної війни, але хтось, мабуть, вважав його непотрібним, на його місці і відкрили магазин.
У невеликому сквері самотньо сидить чоловік (на вигляд, років п'ятдесят) і п'є пиво.
- Ви мостобудівник?
- Ну так, - відповідає Іван Петрович.
- Давно працюєте?
- Усе своє свідоме життя.
- А як довго будується один міст?
- Дуже довго. Найчастіше 5-7 років. Буває так, що закінчуються гроші, ось будівництво і заморожують, - говорить він, в черговий раз ковтаючи «Львівське» та відкушуючи шматочок невеликий риби. Потім витирає рот туалетним папером.
В основному тут так і відпочивають - за пляшкою пива. Адже крім спортзалу нічого немає. Після шести у дворі на лавочках збираються робітники. Компанії досить тихі, але якщо їх чимось зацікавити, із задоволенням йдуть на контакт. Розкажуть тобі все, що ти захочеш почути.
- Ось у нас є прекрасний спортзал. Там і в волейбол грати можна, і в мініфутбол. По середах, наприклад, жіноча команда грає в баскетбол. Раніше тут був ще музей Великої Вітчизняної, але потім з нього зробили магазин. Можу вам його показати.
- Не треба, дякую.
- А ще з 1992-го по 98-й тут був театр. Я пам'ятаю, скільки багато там було спектаклів, я і сам там грав... Але у нас як завжди.
- А що з освітою? Дитячий садок є? Школа?
- Були. Але зараз приміщення віддали у власність «Мостобуду-2». Так ось перед дитсадком було цілих чотири майданчики, а тепер там порожнеча. Де дітям гуляти - не зрозуміло, - розповідає один вже підпилий мостобудівник. Від нього пахне горілкою.
На запитання стосовно роботи ніхто відповідати не хоче - весь час змінюють тему. Деякі запитують, чи я часом не з прокуратури. Від запису розмови на диктофон теж не в захваті. «Якщо ти мене сфотографуєш, я тебе пристрелю», - говорить один з мостобудівників у відповідь на спробу зняти його на камеру.
Коли покидаєш цей район, думка про нього залишається дуже неоднозначна. Тут, звичайно ж, дуже навіть непогано - район тихий і досить затишний. Але, згадуючи місцевих жителів, думаєш, що навряд чи повернешся сюди ще раз, адже це небезпечно.
І ось знову піщана дорога зі слідами від величезних коліс. Позаду лишилася вулиця Баренбойма, височіє пам'ятник. «Тут воїни 14-го і 33-го окремих мостових залізничних батальйонів і мостозагону № 2 під командуванням генерала Кабанова П. А., проявивши мужність і героїзм, побудували в рекордний термін за 13 діб низьководний залізничний міст через річку Дніпро. 20 листопада 1943 по цьому мосту пройшли перші військові ешелони», - свідчить напис на ньому.
