Молодий театр. Історія і штрихи

27 сентября 2008, 17:45

Історія Київського академічного Молодого театру. Писати історію живого театру – справа більш, ніж утопічна. Безліч думок, поглядів, позицій, і , звичайно ж , форм. Однозначно можна сказати лише про те, що безповоротно відбулося. А як написати про живий, мінливий, неоднорідний і діючий організм? Можна спробувати так: Київський Молодий театр (на той момент - Молодіжний) заснований у 1979 році за наказом Міністерства культури УРСР.

Сталось це так: перший секретар ЦК компартії України Володимир Щербицький восени 1978 року, на ХХІІІ з'їзді ЛКСМУ сказав: мовляв, от кажуть, що в Києві потрібен Молодіжний театр. Кому ж, як не комсомолу, цим зайнятись?! Офіційна біографія театру тоді писалася так: КМТ виник під егідою комсомолу, цей театр втілює на сцені образ молодого сучасника, спадкоємця славних комсомольських ідеалів, так, одним з перших, на сцені з’являється Павлик Корчагін... Йдучи ж не за схемою короткого курсу, історію народження театру можна подати інакше. Скажімо, так: КМТ виник саме тоді, коли громадянин Василь Стус (між першим та другим арештом) був ливарником четвертого розряду на київському заводі ім. Паризької Комуни і клепав там статую, встановлену згодом над Дніпром і в народі прозвану Кльопана Мать. Отже, естетично (чи ідеологічно, що для тих часів однаково) Молодіжний театр був ровесником Кльопаної Матері. А втім, той час був складніший, аніж навіть ця схема. Коли Молодіжний театр робив перші кроки, «обмежений контингент» радянських солдат розгортав афганську кампанію. Коли Молодіжний готував другу прем'єру, «Піти й не повернутись», згаданий вже громадянин Стус отримав другий табірний термін і таки не повернувся. «Епоха пасивного оптимізму», «доба алігаторів і плагіаторів», «час урочистого ідіотизму» — всі ці формули належать тодішнім українським дисидентам і просто дотепникам. Той час здавався мертвим і водночас абсурдно-ексцентричним. Влада мріяла створити новий театр, але цілком безпечний для себе, перефразовуючи відому істину, - мертвий театр - найкрщий театр. Режисера, який би наважився на таке діло, шукали довго. Бажаючих було багато, але, потрібна була людина, яка б не мала «ненадійного» минулого, а з іншого боку – була не законсервованою для пошуку і енергійною. Нарешті, знайшовся такий режисер. Це був 42-річний режисер Олександр Заболотний. В жовтні та листопаді 1979-го провели досить жорсткий і прискіпливий конкурс, в результаті якого, до штату театру було зараховано двадцять шість акторів: Валерій Алексієнко, Світлана Бочарова, Алла Бурлюк, Володимир Волков, Микола Вороненко, Ярослав Гаврилюк, Григорій Гладій, Ярослав Гранко, Зоя Грищенко, Людмила Дементьєва, Наталя Заболотна, Володимир Кот, Микола Коржев, Ірина Кравченко, Валерій Легін, Костянтин Лінартович, Валентин Макаренко, Олександр Недбайло, Олег Примогенов, Галина Стефанова, Світлана Телеглова, Людмила Ткаченко, Ярослав Чорненький, Валерій Шевченко, Валерій Шептекіта. Символічним, «26-тим» став Ігор Щербак, що відклав своє єднання з Молодіжкою на рік. У першому сезоні до них приєдналися ще десятеро: Вікторія Авдєєнко, Сергій Джигурда, Олена Кривда, Маргарита Ніколаєва, Раїса Недашківська, Анатолій Петров, Тетяна Печонкіна, Луіза Филимонова, Оксана Швець, Тамара Яценко.

Дата першого збору трупи 14 грудня 1979 року вважається Днем народження театру. Перший театральний сезон Молодіжний театр відкрив 26 квітня 1980 року прем’єрою вистави “... З весною я до тебе повернусь!”. Після прем’єри, стало зрозуміло всім – театр народився. Вистава, яка мала приспати увагу очей партії і виконати план - “За двома зайцями”. З Черкас запросили режисера Віктора Шулакова. Почалася клопітлива робота...на ранок, після прем’єри,- театр, актори і режисер – прокинулись знаменитими. Саме в цей час запалала яскрава зірка таланту Томи Яценко і Слави Гаврилюка. Зараз, це вистава-легенда Молодого театру, вистава, яку називають “візитною карткою”, вистава – дальнобійниця, яка пройшла випробування в більш як 800 показів.

Вже перші вистави виявили широкий діапазон творчих можливостей колективу. Театр здобув визнання яскравою, незвичною формою художнього вирішення театрального дійства, гостротою проблем, свіжістю поглядів на життя і мистецтво. Вперше в Україні Молодіжний театр поставив виставу “Пригоди Аліси в країні чудес” Б.Заходера за твором Л. Керрола, комедію Е. де Філіппо “Циліндр», п’єсу “Маленька футбольна команда” Ю.Щербака. Хотілось би розказати про кожну виставу, бо вони того варті, та повернусь до історії театру, адже саме її я й намагаюсь розповісти.

За період існування Молодого театру, в ньому працювали найнеймовірніші режисери: Олександр Заболотний, Микола Мерзлікін, Лесь Танюк, Володимир Оглоблін, Віктор Шулаков, Валентин Козьменко-Делінде, Валерій Більченко, Марк Нестантінер, Дмитро Богомазов, Віталій Малахов, Дмитро Лазорко... Кожен з них залишив частку своєї енергії у стінах цього приміщення. Час від часу, сцена Молодого ставала ареною сміливих екпериментів, які загрожували недитячим покаранням; складом психоделічних манків; притулком гротескових творів і взірцем академічної слухляності. Вистави, які випускались Молодіжкою, одразу ж щільно вписувались в історію українського театру. Успіх, не може тривати вічно, а постійний успіх у театрі, що існує «тут і тепер» явище неможливе по факту. Особливо, якщо відчувається «допомога» зі сторони.

Процес почався. Повільно, закидаючи свої чіпкі лапки за кожну дошку сцени, в театр прийшла криза. Для того, щоб розібратись в її природі, потрібне досконале дослідження, в якому випливуть букви прізвищ, і цифри дат. У вузьких колах вони й так відомі, а виносити на загал сміття з храму культури не хочеться... В 1995 році, театр інтуїтивно почав готуватись до свого другого відродження. Першою ластівкою була зміна назви «Молодіжний» на «Молодий»(на честь видатного українського режисера-реформатора Леся Курбаса, який у 20-х роках минулого століття заснував “Молодий театр”, що працював у цьому ж приміщенні, на Прорізній, 17). Б’ючись в незрозумілих конвульсіях, театр чекав на свого Мойсея. Він з’явився. В 1996 році Молодий театр очолює Станіслав Мойсеєв. Перша ж постановка, як блискавка розриває театральний небосхил навпіл. Щирі привітання і лицемірні посмішки, відверте захоплення і негарна заздрість. Все це, градом, впало на його голову після прем’єри «Дон Жуана». Та Станіслав Мойсеєв виявився міцним горішком, а не хлопчиськом, яким його дехто дуже хотів бачити. Новий хазяїн – нові й ворота. Мойсеєв наводить лад і дисципліну, запрошує різних режисерів, налагоджує зв’язки з театрами сусідніх країн, влаштовує гастролі, бере під контроль всі процеси, які відбуваються.

Окремою сторінкою історії має бути співпраця з композитором Юрієм Шевченко,літературним суперактивістом Олександром Іранцем, фантастичним художником по костюмах Оленою Богатирьовою, драматургом Янушем Гловацьким, сценографами Сергієм Маслобойщиковим і Андрієм Александрович-Дочевським. В репертуарі театру з’являється моновистава Олексія Вертинського «Синій автомобіль», режисера Ігора Славінського, яка об’їздила всі можливі фестивалі, і зібрали всі можливі нагороди. Починається співпраця з легендарним Юрієм Андруховичем. Спочатку він робить переклад «Гамлета», далі відбувається грандіозний україно-німецький проект «Нелегал Орфейський», вистава за романом Ю.Андруховича “Перверзія”. Цей проект здійснено в рамках масштабної акції в Європі з нагоди прийняття 2000 мільйонів східних європейців до Європейської співдружності у 2004 році. У відповідь на це один з провідних театрів Європи, член Союзу Театрів Європи (U.T.E.) Дюссельдорфський драматичний театр та його керівник Анна Бадора замовили чотирьом найвизначнішим письменникам Центральної та Східної Європи створити ексклюзивні тексти для театральних постановок. Від України це творче замовлення здійснив Юрій Андрухович.

Наступний плід дружби Андруховича з Молодим театром – вистава «Московіада» за однойменним романом. Театр швидко починає набирати оберти, активно займається першопрочитанням, бере нові вектори - кожна наступна прем’єра – заколот проти буденності і сірості. Неймовірний «РЕхуВІлійЗОР», легендарний «Гамлет», шалений «Хоровод любові», ламаючий стереотипи «Дядя Ваня» і скандальна «Четверта сестра» - це ті «обурювачі» суспільного спокою, які створив Станіслав Мойсеєв.

На сьогодні трупу Молодого театру складають 60 акторів, кожен з яких добре відомий українським глядачам не лише за виставами Молодого театру, а й за численними телепроектами та кінострічками, в яких ці артисти в проміжках між виставами і репетиціями знімаються. Раніше, про Молодий театр писали, що в ньому не затримується довше як на 3-4 роки жоден керівник. Мойсеєв порушив і цю константу. Ось вже 10 років він, шляхом спроб, експериментів, і жорстокої боротьби за можливість творити в нормальних умовах, успішно веде театр в ногу з часом.