Міст
Взагалі, моя реакція буде присвячена більше театру, а ніж одній постановці. Можливо далі я поясню що до чого.
Обраний мною суботній “культ-тур” був для мне випробуванням, тому що, як виявилося стан мого здоров’я ніяк не дозволяв таких мандрівок по киеву, у пішому порядку. Тому, коли я обійшов всі місця культурного поклоніння, ну майже всі, я залишив надії на десерт, десертом я вважав МІСТ.
Не дарма. На десерт завжди залишають солодке. Тому змучений, але в надії, я вирушив на пошуки “полум’я” Смолоскипу, на щастя карта мене не підвела, і після деяких пошуків я таки потрапив куди хотів. Ззовні зовсім невеличка будівля, зайшовши в середину мене зустріли обличчя, багато невідомих, хоча може й відомих мені людей (просто я окуляри не надягав). Трохи розгублений, я все-ж спитав чи туди я потрапив. Ласкава відповідь приємної пані админістратора заспокоїла мене, скоро спитавши програмку, я пробкою вилетів на вулицю, повністю розгублений тримаючі в руках різнокольорові папірці.
Атмосфера одразу мене спокусила, було таке враження, що я потрапив не в театр як планував, а до когось додому, я не планував завітати в гості, я шукав театр, але як згодом виявилось, я потрапив як раз у гості, до дому, де жила велика театральна сім’я. Боліла голова тому особливо розмірковувати небуло сил. Єдиним прийнятним рішенням виявилось знайти аптеку, а в ній засіб від голови, або принаймні сокиру.
До вистави залишалось якихось хвилин 40, за цей час я розклав всі свої сумніви як карти таро, та наважився таки піти. Придбавши білет у тієї-ж пані, був приємно здивований запрошенням зачекати у “предбанніку”. Саме це очікування відіграло вирішальну роль, побачивши контингент, що вирішив завітати, я заспокоївся. Бо до цього боявся бути білою вороною. Контингент був дуже різним, від молоді до поважних жінок та чоловіків.
Процесс очікування супроводжувався моїм сором’язливим спостереженням за звуками театральної “кухні”. Та ось, нам дозволили зайти до зали, яка мене не менше здивувала. Кімната під самим дахом будівлі, із заклеїними чорними пакетами вікнами, стелею як на горищі та оздобленням, що в купі нагадувало дійсно горище на якому ставить вистави таємний театр. Все це не могло не налаштовувати на спокій та рівновагу, але серце моє виривалося з грудей, все таки якесь передчуття було, щось не так.
Не довго почекавши на всіх гостей, що могли на кілька хвилин запізнитись, почалась вистава. Перші хвили важко було звикнути до такого інтер’єру, та характеру, але я швидко призвичаївся, та через кілька хвилин вже не почувався гостем, а відчував себе учасником дійства. Одна за одною, миттєвостями змінювалися мої відчуття, емоції, було сумно, було весело, та все здавалось настільки знайомим та теплим, що я почував себе як вдома. І я збагнув що серце моє вискакувало від прередчуття кохання. Вистава постійно тримала мене, невідпускаючі ні на хвилину, всі мої думки поринули в театр, всі мої погляди увірвалися на сцену, всі мої бажання та переживання були в руках трьох прекрасних актрис, та я сам не помітив як закохався. Я спостерігав за дійством як зачарований, душа моя відкрилася та було враження, що на ній грають як на арфі, бо таких звуків своєї душі я ще ніколи не чув.
Вистава закінчилась, закінчився той душевний інтим, та я ще перебував у ейфорії, хотілося підійти до всіх розказати наскільки я захоплений був, наскільки мені все сподобалося, наскілки я всіх Вас полюбив з першого погляду, що тепер, як тільки зможу, чого-б мені не коштувало буду приходити ще й ще.
Але, як ви знаєте, першого кохання соромишся, тому нікому нічого не сказавши, я вийшов на вулицю, закурив, і поплентався у “растрёпаных чувствах” назад звідки прийшов.
Доречі моє самопочуття помітно покращилося після вистави, з чого я зробив висновок що то не тіло було хворим.
Я все-ж таки закохався…
Це була моя “Реакція”\ТЕТРАЭДР (с)