Стиль жизни

Лине Костенко — 88 лет: лучшие стихотворения и цитаты поэтессы

Евгения Шкуренкова 19 марта 2018, 15:09  3574

Фото на главной: Facebook

Сегодня, 19 марта, свой 88-й день рождения отмечает одна из самых выдающихся современных поэтесс и известных женщин Украины – Лина Костенко. Запрещенная к печати в советские время, поэтесса-шестидесятница популяризировала украинскую культуру и сегодня, спустя десятки лет, по-прежнему пишет пронзительные стихотворения, а еще отсылает свои книги на фронт и поддерживает наших военных. 

Лина Костенко родилась в 1930 году в Ржищеве Киевской области. В 1957 году вышел ее первый сборник «Проміння землі». В 1979 году был впервые издан роман в стихах «Маруся Чурай», за который она впоследствии получила Шевченковскую премию. Всего на ее счету сегодня полтора десятка сборников и произведений, одно из которых – в прозе, «Записки українського самашедшого». В 2005 году она отказалась от звания героя Украины, предложенного ей президентом Ющенко, со словами "Політичної біжутерії не ношу". На творчестве Лины Костенко выросло ни одно поколение украинцев. Школьники учат наизусть стихотворения, переведенные на многие языки. Вспоминаем лучшие из них.  

 

Життя іде і все без коректур

Життя іде і все без коректур. 
І час летить, не стишує галопу. 
Давно нема маркізи Помпадур, 
і ми живем уже після потопу.

Не знаю я, що буде після нас, 
в які природа убереться шати. 
Єдиний, хто не втомлюється, – час. 
А ми живі, нам треба поспішати.

Зробити щось, лишити по собі, 
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні, 
щоб тільки неба очі голубі 
цю землю завжди бачили в цвітінні.

Щоб ці ліси не вимерли, як тур, 
щоб ці слова не вичахли, як руди. 
Життя іде і все без коректур, 
і як напишеш, так уже і буде.

Але не бійся прикрого рядка. 
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки. 
Не бійся правди, хоч яка гірка, 
не бійся смутків, хоч вони як ріки.

Людині бійся душу ошукать, 
бо в цьому схибиш – то уже навіки.

Пісенька з варіаціями

І все на світі треба пережити, 
І кожен фініш – це, по суті, старт, 
І наперед не треба ворожити, 
І за минулим плакати не варт.

Тож веселімось, людоньки, на людях, 
Хай меле млин свою одвічну дерть. 
Застряло серце, мов осколок в грудях, 
Нічого, все це вилікує смерть.

Хай буде все небачене побачено, 
Хай буде все пробачене пробачено, 
Хай буде вік прожито, як належить, 
На жаль, від нас нічого не залежить...

А треба жити. Якось треба жити. 
Це зветься досвід, витримка і гарт. 
І наперед не треба ворожити, 
І за минулим плакати не варт.

Отак як є.  А може бути й гірше, 
А може бути зовсім, зовсім зле. 
А поки розум од біди не згірк ще, – 
Не будь рабом і смійся як Рабле!

Тож веселімось, людоньки, на людях, 
Хай меле млин свою одвічну дерть. 
Застряло серце, мов осколок в грудях, 
Нічого, все це вилікує смерть.

Хай буде все небачене побачено, 
Хай буде все пробачене пробачено. 
Єдине, що від нас іще залежить, – 
Принаймні вік прожити як належить.

Страшні слова, коли вони мовчать

Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучивсь, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія — це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.

Між іншим

Коли я буду навіть сивою,
і життя моє піде мрякою,
а для тебе буду красивою,
а для когось, може, й ніякою.
А для когось лихою, впертою,
ще для когось відьмою, коброю.
А між іншим, якщо відверто,
то була я дурною і доброю.
Безборонною, несинхронною
ні з теоріями, ні з практиками.
і боліла в мене іронія
всіма ліктиками й галактиками.
І не знало міщанське кодло,
коли я захлиналась лихом,
що душа між люди виходила
забинтована білим сміхом.
І в житті, як на полі мінному,
я просила в цьому сторіччі
хоч би той магазинний мінімум:
— Люди, будьте взаємно ввічливі! —
і якби на те моя воля,
написала б я скрізь курсивами:
— Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими!

Крила

А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина…
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір'я,
А з правди, чесноти і довір'я.
У кого – з вірності у коханні.
У кого – з вічного поривання.
У кого – з щирості до роботи.
У кого – з щедрості на турботи.
У кого – з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає…
А крила має. А крила має!

 

Мабуть, ще людство дуже молоде

Мабуть, ще людство дуже молоде. 
Бо скільки б ми не загинали пальці, - 
XX вік! - а й досі де-не-де 
трапляються іще неандертальці.

Подивишся: і що воно таке? 
Не допоможе й двоопукла лінза. 
Здається ж, люди, все у них людське,
але душа ще з дерева не злізла.

 

Я дуже тяжко Вами відболіла

Я дуже тяжко Вами відболіла.
Це все було як марення, як сон.
Любов підкралась тихо, як Даліла,
А розум спав, довірливий Самсон.

Тепер пора прощатися нам. Будень.
На білих вікнах змерзли вітражі.
І як ми будем, як тепер ми будем?!
Такі вже рідні, і такі чужі.

Ця казка днів – вона була недовгою.
Цей світлий сон – пішов без вороття.
Це тихе сяйво над моєю долею! –
Воно лишилось на усе життя.

 

Кохай! бо час тебе не жде

Кохай! бо час тебе не жде, 
Він забирає твої дні і ночі, 
Кохай,допоки тіло спрагле й молоде, 
Бо в старості кохають тільки очі.

Самые меткие цитаты Лины Костенко 

«Мені потрібне слово, а не слава»

«Я скоріше дуба вріжу, ніж мене поставлять на коліна»

«Я не люблю нещасних. Я щаслива»

«Жінка – як музика, її можна любити навіть не дуже розуміючи»

«Закоханий у себе не може бути здатний на справжню любов»

«Мова солов'їна, а тьохкають чортзна-що»

«Звичайно ж, Гоголь – це російський письменник, але це – український геній»

«І щось в мені таке болить, що це і є, напевно, Україна»

«Починаю розуміти, чому Людовік XIV сказав: "Держава — це я". Так, держава — це я, а не те, що вони з нею зробили. І якби кожен усвідомив, що держава — це він, то досі у нас вже була б достойна держава»

«Мужчини імперських націй мислять категорією сили. Мужчини поневолених, але гордих націй мислять категоріями свободи»

«Людям не те що позакладало вуха – людям позакладало душі»

«У нас на кожну проблему можна лягти й заснути. Прокинутись через сто років – а вона та сама»

«Коли пролітала комета Галлея - мені здалося, що вона озирнулася на нас, і зареготала».

 

Комментарии