Путь ShoeShoe к успеху: от мертвых рок-звезд к собственному бизнесу
Наталья со своим супругом Андреем основатели успешного проекта ShoeShoe, оборот которого, как говорят журналисты украинского Forbes, превысил $100000 в первый же год создания. Они раскрутились за счет LiveJournal и Facebook.
Как за три года можно построить успешный стартап, который приносит не только деньги, но и удовольствие? С момента создания странички Натальи Тымчишин-Валевской на LiveJournal количество ее друзей выросло от 170 до 1500 человек. При этом работало лишь сарафанное радио – никакой рекламы! Специально для Gloss.ua Наталья Тымчишин-Валевская делится историей создания и процветания ShoeShoe.
У 2007 році, коли ЖЖ був соціальним трендом, я почала писати матеріали на взуттєву тематику. Все почалося з мого першого тексту (http://stardust31.livejournal.com/131793.html), пов’язаного із рекламною кампанією Dr. Martens. Тоді створився цілий ажіотаж навколо мого матеріалу. Назбиралося чимало моментів, і я вирішила продовжувати писати у тому ж напрямку.
Восени мені захотілося купити собі гумаки (резиновые сапоги. – Ред.). Прогулявшись магазинами Києва, зрозуміла, що нічого сутнього не знайду – у ЦУМі лише дитячі розміри, а в «Інтертопі» – усе неяскраве та одноманітне. Але я знайшла вихід із ситуації – замовила 8 пар гумових чобіт на якомусь із американських сайтів. Одна пара обійшлася мені в 25 доларів. Звичайно, я не залишила усі чоботи собі. Розмістивши фотки придбаного взуття в ЖЖ, я виставила їх на продаж. Найцікавіше – 6 пар ми продали за 2 дні, а ті що залишилися непроданими, ми до сих пір носимо із чоловіком.
Зараз в асортименті ShoeShoe немає гумових чобіт, тому що в останній час на них побільшала кількість скарг: вони розклеюються. Я навіть ходила до працівників шиномонтажу, щоб ті мені їх полагодили. Але подрані гумаки не підлягають ніякому ремонту.
Є буквально кілька фірм, наприклад Hunter, які роблять хороші гумові черевики, але вони дуже дорогі. В Україні немає попиту на таке взуття. Усі хочуть заплатити 400 гривень за туфлі і носити їх вічно.
У наш клієнт-сервіс включена послуга ремонту взуття протягом шести місяців за рахунок ShoeShoe. Тому я дуже ретельно підбираю увесь асортимент та можу дати гарантію, що ніякого ремонту не знадобиться.
На початок проекту ShoeShoe на моїй сторінці ЖЖ було лише 170 друзів, а зараз – більше ніж 1500. Зауважу на тому, що я сама ні за ким не бігала і нікого спеціально не додавала.
До відкриття шоу-руму ShoeShoe весь товар складався у нашій із Андрієм квартирі. Спочатку все було доволі нескладно – я знала усіх клієнтів по іменах та розміру взуття і з легкістю встигала справлятися з об’ємом роботи. Але із кожним місяцем клієнтів ставало все більше і більше. Коли до квартири приходило по 100-150 людей на місяць – це стало цілою проблемою. До того ж я ще сиділа вдома із маленькою дитиною, яка вчилася ходити поміж коробок із взуттям. Тому ми з Андрієм постали перед питанням: закривати проект чи орендувати приміщення та продовжувати за межами квартири? Звісно, ми вирішили продовжувати.
Перше приміщення для ShoeShoe на вулиці Гончара ми знайшли доволі швидко. Стіни ми прикрасили вирізками із глянцевих журналів, створивши затишний і комфортний шоу-рум.
Із кожним місяцем я замовляла все більше взуття на продаж і почала цікавитися різними європейськими виставками, де можна було б придбати щось цікаве. Ми з Андрієм дуже любимо відвідувати Берлінську виставку Bread & Butter. Там завжди знаходимо класне взуття.
Взагалі-то ми їздимо на взуттєві виставки 4 рази на рік – два в Берлін і два в Мілан. Там можна не тільки купувати товар у два рази дешевше, а й заводити потрібні знайомства та просувати український бізнес на міжнародній арені. Про ShoeShoe, до речі, там уже багато хто чув. Це приємно.
Хочу сказати, що не вважаю ShoeShoe бізнесом. Це наш із Андрієм проект. Ми не переслідуємо мету – заробити якомога більше грошей, ми просто хочемо просувати красиве та якісне взуття на український ринок. Ми намагаємося поєднати стиль із доступними цінами. Не можна, щоб нація суцільно одягалася у мас-маркетах.
У ShoeShoe плануємо два зали: із класичним одягом та із casual. Зараз дороблюємо ремонт у другій залі, але це дуже затратно, тому займає багато часу.
У нас також продається одяг українських дизайнерів. Ми пропонуємо недорогі базові трикотажні речі і різні вінтажні сукні та сарафани. Зараз є дуже модна тенденція комбінувати недорогі трикотажні речі із мас-маркетів із брендовими аксесуарами та хорошим взуттям.
Взагалі, у моїх планах перетворити район від Львівської площі до Золотих Воріт на такий собі альтернативний shopping district. Тут поруч є магазин «Пюре», а також Toshoshop, з якими ми вже давно про це домовилися. Ще є ідея організувати неподалік велопрокат і роздрукувати карти різних маршрутів, проводячи різні інтерактивні заходи.
Вот так из простого увлечения был создан целый проект, который смело можно назвать успешным семейным стартапом.
