На кінофестивалі у Венеції представили фільм «Росіяни на війні», де солдат ЗС РФ показують «звичайними людьми»

Variety

На 81-му Венеціанському кінофестивалі відбулася прем'єра російського документального фільму під назвою "Росіяни на війні". Про це пише Reuters.

Підпишіться на канал Gloss.ua у Telegram.

На прем'єрі фільму побувала український продюсер Дар'я Бассель, яка привезла до Венеції документальну стрічку режисера Ольги Журби «Пісні землі, що повільно горить». Бассель розповіла у замітці на Facebook, що російський фільм – це яскравий приклад кремлівської пропаганди.

Фільм "Росіяни на війні" (Russians At War) представила російська режисер Анастасія Трофімова. Вона раніше працювала на Russia Today та у фільмі використовує всі інструменти пропаганди.

Сама Анастасія Трофімова заявила, що "з початку війни 24 лютого 2022 року було зруйновано безліч мостів між Росією та Заходом". І вона хоче, що її фільм став "можливо не мостом, але хоча б мотузкою, через яку я зможу перекинути міст і яка допоможе нам побачити один одного".

На Венеціанському кінофестивалі фільм "Росіяни на війні" знаходиться у тому ж розділі, що й український документальний фільм Журби.

Українська продюсерка Дар'я Бассель зазначила, що зазвичай вона не обговорює публічно стрічки, які перебувають у тому ж розділі, що й та, яку вона представляє на конкурсі.

«Однак у цьому випадку я не можу мовчати, тому що йдеться не лише про фільми та мистецтво, а й про життя тисяч людей, які гинуть у цій війні – війні, яка використовувала пропаганду як зброю», – пояснила вона.

Переглянувши цей фільм, Бассель стверджує, що він може змусити глядача повірити, що це є антивоєнна стрічка, яка нібито ставить під сумнів нинішній режим у Росії. Однак, на її думку, це зовсім не так.

Російський режисер починає з висловлювання свого подиву з приводу російського вторгнення в Україну 2022 року. У фільмі вона весь час використовує термін “вторгнення”, а не “повномасштабне вторгнення”, і навіть не згадує, що Росія вторглася в Україну та окупувала Крим ще 2014 року. Цих двох подій начебто не існує у світі цього фільму.

Трофімова також заявляє, що її країна «не брала участь у війнах багато років і що вона читала про війни тільки в книгах». Таким чином, війна 2022 року стала для неї «повним шоком».

«Цікаво, як режисер могла не помітити той факт, що її країна була залучена до різних війн та окупації принаймні протягом останніх 30 років (1992-93 Придністров'я, війна в Абхазії, 1994-96 та 1999-2009 чеченські війни, війна 2008 року в Грузії та вторгнення до Сирії в 2015-2022 роках)», – нагадала Дар'я Бассель.

Стрічка Трофімової має на меті викликати жалість до людей, зображених у ній вмираючими, та до їхніх близьких. Однак важливо пам'ятати, що ці люди приєдналися до армії, яка вторглася до незалежної країни, багато з них добровільно, як ми дізнаємося з фільму, зазначає українська художниця.

Вона нагадала про Бучу, Ірпінь, Маріуполь і тих мирних жителів, які там були вбиті, про тисячі дітей, яких нелегально вивезли з України до Росії.

Про що фільм

Один із “героїв” фільму – українець, який зараз живе в Росії та воює на боці Росії. Зокрема, цей персонаж стверджує, що у 2014 році в Україні розпочалася «громадянська війна». Він також припускає, що українці бомбили східну частину своєї країни, тому він переїхав до РФ. Інший персонаж заявляє, що українці – нацисти.

У фільмі сама Трофімова каже, що не бачила жодних воєнних злочинів. Вона запитує одного з «героїв», чи вважає він російську армію винною у воєнних злочинах. Той відповідає «ні», стверджуючи, що не був свідком жодних воєнних злочинів.

Протягом усього фільму його герої збентежені тим фактом, що опинилися в Україні, хочуть закінчення війни та визнають, що більшість із них воюють за гроші.

Закінчується фільм тим, що більшість героїв фільму гине під Бахмутом, а родичі потім журяться на їхніх могилах. Всі вони повторюють, що не розуміють, навіщо ця війна і кому вона потрібна.

Читай також