Интервью с киевлянкой, которая рисует монстров, Марысей Рудской

Она напоминает Астрид Линдгрен. Созданные ею монстры – нуждаются в объятиях. Марыся Рудская рисует чудовищ и остается при этом легкой и беззаботной.

Я зацікавилась ілюструванням. Я не сказала б, що вже відчуваю себе ілюстратором з багатим досвідом, тобто, я ще лише починаю… Але на разі в мене є підтримка і п’ять книг з моєю участю, як ілюстратора.

Я абсолютно не прив’язувала себе до якоїсь конкретної професії. А потім захотіла бути журналістом, трішечки побула, а тепер я – ілюстратор.

Мої виставки, зазвичай, відкриваються при участі різних музичних гуртів, таких як «Наголос на Голос», «Один в Каное». Це такий приємний додаток. Люди приходять на виставку, як на певну подію, і моє завдання, як організатора, щоб їм було цікаво. Бачу, що людям це подобається, і вони слухають, отже, все вдалось.

При створенні своїх робіт я використовую, здебільшого, ручки та акварель. Зараз я себе не обмежую. Експериментую на повну, як мені хочеться: із технікою, матеріалами, стилем.

Найбільший акцент поставлено на різницю розмірів. Слон – істота велика. Йому важко відчути себе беззахисним і маленьким, і для того я намалювала Динозавра. Так само із Полярником і Ведмедем. Білий Ведмідь – найбільший ведмідь у світі і значно більший за Полярника. Це тематика беззахисності.

Будь-які люди можуть товаришувати. Головне – щоб їм це було цікаво. Тут головне – не статус чи якісь зовнішні ознаки, а їхнє бажання спілкуватись, їхні спільні інтереси, а все інше – не може стати на заваді.

Портрет – цікавий і складний жанр. На перший погляд, що тут такого – малювати людей? Але в мене викликає захоплення, як за умов такого статичного жанру можна передати так багато – характер, професію, думки… Інколи цілу історію можна розказати одним лише портретом. Однак, я навряд чи буду портретистом, мене приваблюють жанри, в яких легше розвернути сюжет.

Малювати Григорія Сковороду мені запропонував мій друг – письменник Сашко Ушкалов. І вже під час роботи дізналася чимало цікавого про Григорія Савича. Цей мандрівний геній мав не аби який смак до життя. Це чоловік, що сповідував свободу і любов одночасно. Він мандрував босоніж Україною, а також проводив час за кордоном. Любив пармезан, пив токайське вино і мав швейцарський годинник. Здавалося б, дрібниці, але філософ стає ближчим і зрозумілішим.

Чимало з моїх робіт, які були представлені на виставці «Обійняти динозавра», будуть використані для створення абетки. Наразі я працюю над нею. Із випуском мені допоможе видавництво «Фоліо», і планується, що абетка буде ближче до весни.

Чимало моїх мрій, які здійснилися, були результатом докладання зусиль. Таке здійснення мрій значно більше цінується.Ти відчуваєш щастя в результаті своєї праці і смакуєш цим.

Мені близькі слова Елеонори Рузвельт: «Майбутнє належить тим, хто вірить в красу своїх мрій».

Читай также