Фешн-блог: чим українки відрізняються від європейок?
Коли мова заходить про моду і стиль, остання річ, яку варто робити – це когось із кимось порівнювати. Суть моди – в індивідуальності. "Стильна" людина – не та, в одязі якої можна вичленити десяток найсвіжіших трендів, а та, яка одягається гармонійно не лише в плані поєднання окремих деталей гардеробу, а відповідності всього образу своїй особистості.
Проте порівняння себе з іншими є також частиною людської самоідентифікації, особливо для жінок – у нас це часто стається автоматично, перш ніж збагнемо, що задовго затрималися поглядом на отій, в кобальтово-синій сукні і чорних лодочках, і що вже думаємо, де купити собі такі самі і до чого їх взувати.
Зараз, коли прогресивні українки підтримують свою країну в її прагненні до Європи, мимоволі задумуюсь – а як наші жінки вписуються у європейську стильову картину? Зокрема ті, хто у випадку більш тісної інтеграції матиме змогу, потребу і бажання бувати в Берлінах-Парижах частіше, ніж зараз, і відповідно буде лицем нашої свіжоінтегрованої нації у без того різношерстому котлі культур.
І подумалося, що окрім очевидних відмінностей (традиції, можливості і так далі), є одна ключова різниця між тим, як одягаються європейські жінки і як це роблять українки.
Європейки великих міст (принаймні тих, де я бувала, і принаймні ті, які впадають у вічі і викликають захоплення) - не бояться. Відсутність страху при формуванні гардеробу – це, по суті, свобода одягатися так, як тобі подобається.
Це не боятися намотати на себе бабусину шаль, з дірочками від молі і віку, не жахатися поєднання непоєднуваних кольорів, якщо тобі вони пасують, не переживати, що цим туфлям уже сезони три, а може шість, і в цьому модні гостроносі, а твої – з заокругленим носком.
Українки, натомість, у тій своїй частині, яка поклоняється Святому Глянцю, скуповує всі модні журнали щомісяця, аби "бути в курсі трендів", для яких пишуться жахливі фамільярні тексти зі стильовими порадами, після прочитання яких відчуваєш себе синьою панчохою зі Жмеринки, якраз цієї свободи і бояться.
Навіть ті, що можуть і люблять бувати в Берлінах-Парижах. Їм важливо, щоб "як у всіх", "дорого", "як у Галки, тільки лучче", "як в журналі", "щойно завезли в Зару".
Як відомо, можна вкласти чимало грошей в гардероб, зібрати в ньому тренди від а до я, щоб і дорого, і з нових колекцій, але в результаті поєднання вийде плачевне, якщо відчуття стилю йде не від індивідуальності, а з копіювання чужих порад.
Як казав колись історик моди Васильєв – жінки в Україні вдягаються, щоб виділятися, а в Європі – ні. Власне, це теж росте зі свободи – європейка вже знає свою цінність і, відповідно, почуває себе вільною у власному виборі, а українці цю цінність поки що треба доводити. А зустрічають, як нас вчили, "по одежинці".
Другий момент, і він виходить з першого – в Європі географія не має значення. Берлінку можна відрізнити від міланки чи парижанки, але красиво одягнених жінок є чимало і у невеликих містах типу Кракова, Гента, Страсбурга, Равенни (список можна продовжувати).
У нас, на жаль, між мешканкою столиці (і ще трьох-чотирьох великих міст) і її "колегою" з облцентру – стильова прірва. І вона обумовлена не можливостями, а в першу чергу скупішим світоглядом – ті, хто вміє себе одягати, можливості знайдуть і в Білій Церкві.
Коли я тільки починала писати цей текст, думка крутилася довкола слова "відмінності" - чим же ми все-таки різні? Після викладених тез розумію: та частина українського жіноцтва, яка близька мені – успішні, талановиті, з розвиненим смаком дівчата як творчих, так і точних професій – на щастя, майже нічим від аналогічного соціального зрізу європейок не відрізняється.
Філософія стилю у нас однакова – одяг доповнює образ, а не визначає суть жінки; образ (look) – це спосіб вираження, а не моє обрамлення на сьогодні; і жінка прикрашає сукню, а не сукня – жінку.
Єдина відмінність – це де ми (і вони) купуємо свої гардероби, з якого асортименту можемо вибрати, скільки він коштує відносно зарплатні і так далі. Але це – геть інша історія.
